ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ - ТРАГЕДІЯ МОГО НАРОДУ.

(Реквієм пам'яті)

Мета: Виховувати почуття патріотизму, поваги до подій української історії та людей, які їх пережили. Формувати власну оцінку подій.

Обладнання:

Ø Перегляд літератури „Український голодомор”

Ø Презентація: «Голодомор 1932 1933 років на Україні»

Ø Документальний фільм: « Голодомор»

 План

1.                           Соціально-політичні передумови, що призвели до виникнення загрози голоду в Україні. Вступне слово.

2.                           Історична довідка. Причини голодомору

3.                           Наслідки голодомору.

4.                           Реакція міжнародної спільноти на голодомор.

5.                           Ставлення Української держави до голодомору

Вступне слово бібліотекаря: Голодомор українців 1932-33 pp. є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючиших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 18 млн. чоловік. «Кількість жертв у справжній війні проти селянства перевищувала загальну кількість загиблих у всіх країнах під час першої світової війни. Є й ще одна відмінність: у радянському варіанті із зрозумілих причин озброєною була тільки одна сторона, й майже всі втрати — як і слід було очікувати в подібному випадку - припали на долю іншої сторони» (Див. Література, 1, с.7).

Що стосується мене, то я стою на точці зору американських вчених Дж. Мейса та Р.Конквеста. Дж. Мейс: «Сталін, Кагановіч, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещадно здійснили це в Україні в 1932–1933 pp. засобом штучного голоду…»; Р.Конквест «Українських селян нищили не тому, що були селянами, але тому, що були українцями-селянами» [2, с.99]. Цю точку зору я хочу підкріпити, виходячи з характеру особистостей, способу виховання, життя, зв'язків та постанов тих, хто задумав, планував та здійснював голодомор-геноцид.

Якщо виходити з того, що більшовицька правляча кліка була такою собі отарою наївних ягняток, що безмірно любила робітників та селян і мріяла про побудову світлого майбутнього для всього людства, а їм заважали українські селяни, які не розуміли, де їхнє щастя, то голодомор був випадковим збігом обставин.

Перший учень: Мел Ґібсон сказав: “20 століття позначилося не лише голокостом, а й смертю кількох мільйонів від голоду в Україні 32-33 рр.” Іноземці визнають факт страшного голодомору на Україні. А МИ?

(Із спогадів Михайла Миколайовича Котенка, с. Дзюбівка, Сумська обл.)

«Який голод, питаєте, був? Те, що собак та котів виїли – те дрібниця. Те, що дохлятину із скотомогильника, щоб власті не бачили, тягали – теж ніщо. Серед зими почали мертвяків одривать і їсти, а тоді й за живих взялися. Чегринець, той вкрав у Сахнихи хлопця, зарізав та й з’їв. Гарне таке хлоп’ятко було, Панасиком звали, тільки рученята мати в зарізяки отняла, під порогом лежали...».

82 роки розділяють нас від страшної гнітюче-дикої дійсності, що накрила українські землі на початку 1930х рр. і яка зветься холодними, нейтральними словами „голодомор”, „геноцид”, „репресії проти селянства”… А що стоїть за ними?!

Гнилий подих смерті, скрипучий стогін помираючих людей, безжалісні вбивства невинних, опухлі тіла маленьких дітей, які стали і свідками, і безпосередніми учасниками нелюдської, жорстокої, тиранічної кампанії 1932-1933 рр., розгорнутої радянською владою проти селянства, покликаної сприяти „розбудові комунізму, світлого майбутнього”. І байдуже, що через кістки, по трупах мільйонів людей (!) і, найжахливіше, – ДІТЕЙ! „Мета виправдовує засоби.” І все. І на цьому крапка. Так сталося, тому що так мало бути. Тому так захотів наш велемудрий вождь Сталін. Так мало бути?!

Відколи геноцид розглядається як спосіб задоволення чиїхось диявольських бажань чи засіб реалізації ненажерливих планів, повністю пронизаних користю й розрахунком? Відколи? – запитаю я ще раз. Відколи? – запитають безмовні тіні жертв голодомору, а до них приєднаються німі духи всіх тих, кого поховала війна, розруха, тиранство… Відколи? – прокричать ненароджені сини і дочки забитих до смерті матерів. Відколи? – зазирнуть в трухляву душу самотні, постарілі від відчаю оченята малолітньої голодної дитини. Відколи? – запитає спаплюжене небо й розіп’яте сонце. Відколи? – простогне вимучена, вистраждана мати – Земля.

Відтоді, коли з’явився байдужий рід ненажер в людській подобі – проклятий вже сотню разів самою природою. Найгірше для батьків – невдячні діти, а ще гірше – пихаті, свавільні та нерозумні. Людство на чолі з „сильними світу цього” нагадує мені очманілу зграю сліпих котенят, кинутих напризволяще.

Геноцид не нове явище в історії. І хоча безглуздо і жорстоко тут говорити про міру, все ж такого нестримно-шаленого „апетиту” до крові, як у Сталіна і Гітлера, я певен, не було ( і борони, Боже! – не буде) ні в кого. Масштаби вражають – ні, вони змушують здригуватися, плакати, ридати, згадувати, згадувати… і постійно ставити наболілі, як мозоль на п’ятках, запитання: „Звідкіля така жорстокість? Чому ніхто це не зупинив? ХТО ВИНЕН?” І не хочеш вірити, і не можеш вірити – свідомість вперто не приймає вірогідність того, що таке могло статися!

Однак воно сталося – і гірка, немічна, жалюгідна правда просочилося через заборони, залякування, депортації, щоб постати перед нами – перед українським народом у новому „цвітінні”. Та квітка правди, на превеликий жаль, не поширює пахощі, не милує око, руки не тягнуться до неї, вуста не посміхаються, а викривлюються, а погляд німіє, розпливається – бо від квітки тхне запахом смерті – затхлим, гнилим, нестерпним. Ця квітка страшна, вся в реп’яхах, отруйних колючках, які дряпають не лише пальці, а й роздирають живе серце на шматки, виколюють очі ( бо правда очі коле, та й несила все споглядати) і чимдуж хочеться дати дьору світ за очі від ганебного місця, де росте ця квітка. Але тікати нікуди. Вона повсюди. Чи в Україні ти, чи за її межами – вона буде завше з тобою. Хоч ти і будеш далеко-далеко звідси – незрима мара настигне тебе і там, бо нікуди не подінешся від правди і від … грізного кату пам’яті. Ця до болі, до нудоти невідворотна правда завжди буде з нами, доки ми існуємо як народ, як нація, доки ми живемо. І так має бути. Інші постаралися, щоб ниву нашої багатовікової історії засмічувала ця квітка поряд з іншими суцвіттями колючої, розпатланої правди.

Другий учень:

Історична довідка

Причини голодомору. В історії бурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

Причини голоду частково мали об’єктивний характер - посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продовольчі ресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, що призвело до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. Після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли, здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилає Кагановича, за участі якого 29 грудня цього ж року відбувається засідання Політбюро ЦК КПБ(у), на якому ухвалюється рішення забрати з України все, в тому числі й посівний матеріал з колгоспів.

У документах Політбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та "незаконно" розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом взятих. Голодомор 33-го року, таким чином, спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель з мізерного врожаю попереднього року.

Третій учень: Наслідки голодомору. Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.

Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з’ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з’ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.

Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.

Голод 33-го року в Україні – це не фізіологічне явище, а насамперед цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо-гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, – це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.

Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища – канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

Четвертий учень: Реакція міжнародної спільноти на голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи з спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торгівельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали.

Міжнародна комісія з розслідування голоду 32-33-го років в Україні користувалася загальноприйнятними нормами міжнародного права, зокрема Конвенцією ГА ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 48-го року. В ній геноцид означає акт, учинений з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення для членів групи таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або частково.

Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнали у 1988 році Конгрес США та Міжнародна комісія юристів.

До проекту рекомендацій парламентських слухань 12.02.03р. включено пункт про порушення перед ООН питання про визнання голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду проти української нації, при чому мається на увазі українська політична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.

П’ятий учень: Ставлення Української держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведення заходів у зв’язку з вісімдесят другими роковинами голодомору в Україні, по суті, вперше за п’ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.

Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.

Визнаючи українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнює пам’ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути.

Пом’янемо хоч сьогодні, зі спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання.

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великими були страти. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду. Тільки виповівши минулі страждання, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, котрий гідний прекрасної долі.

Здавалося б, навіщо переглядати пожовклі папери, перетирати архівний порох, ятрити болючі рани? Посохло, дехто думає, коріння, що живило людиноненависницьку систему, пагінця від нього не лишилося. Але ні, сили, які готові відродити минуле, ще є. І щоб ніколи не повторився  голодомор, пам'ятаймо рідну землю і всіх, хто дає їй раду, працею і мудрістю зміцнюймо нашу незалежну Україну.

Жертви голодомору сплять у братських могилах. Над ними ще майже ніде немає ні пам'ятників, ні хрестів. Тільки шепіт трав та дзижчання комах порушують спокій померлих. Невже отак пройдуть віки, на поораній смертю землі зникнуть могили і назавжди згине пам'ять про братів, сестер, друзів наших?

Та ні, життя кожної людини – безцінний скарб, тож і пам'ять про кожну людину повинна зберігатися й передаватися нащадкам. А про тих, замордованих голодомором, не маємо права забувати ніколи.

 Про презентацію

Презентація «Голодомор в Україні - трагедія мого народу» створена за допомогою Microsoft Power Point.

Слайд 1. Голодомор в Україні - трагедія мого народу. Реквієм пам’яті

Слайд 2. Щорічно в останню суботу листопада в Україні відмічають день пам'яті жертв голодоморів. 22 листопада, в Києві біля Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів, у всіх обласних центрах України и 32 країнах світу пройдуть пам'ятні заходи до 82-ї річниці Голодомору.

В рамках загальнонаціональної акції "Запали свічку пам'яті" мільйони українців запалять свічки в своїх вікнах.

Слайд 3. Голодомор 1932–1933 років - масовий, навмисно організований радянською владою голод, який привів до багатомільйонних людських жертв в сільській місцевості на території України та Кубані. Голод настав в результаті запланованої конфіскації урожаю зернових і всіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади, що привело до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому  влада мала значні  запаси зерна в резервах і здійснювала його експорт за кордон. Причини цього масового злочину ніколи  не розслідувались и ніхто із можновладців, причетних до злочинів, не був покараний. Протягом десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не тільки навмисно замовчувалось радянською владою, про нього взагалі заборонялось згадувати.

Слайд 4. Дивіться фотоархів Гарета Джонса, радника з міжнародних питань прем'єр-міністра Англії, із його поїздок по Україні з 1930 по 1933-й рік.

Слайд 5. Джонс проводить закриту радянську  статистику: до літа 1933-го року на Україні померло  20% селян, падіж скота – 85% від поголів'я. Він бачить вмираючих на вулицях людей. Їх трупи не прибирали по 2-3 дні.

Слайд 6. Те, що відбувалося в Україні в 1932–1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян всі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості (тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Слайд 7. Фактично ж це була дія, свідомо, спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин – кореня нації.

Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, „уму-розуму” (вислів Косіора), тобто сумлінній праці на державу в громадському господарстві колгоспів.

Слайд 8. А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя і справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.

Слайд 9. А Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії людства голодомору спромігся визнати публічно лише „харчові труднощі в ряді колгоспів”.

Слайд 10. 19 лютого 1933 року відбувся організований з’їзд колгоспників-ударників, де Сталін цинічно заявив: „В усякому разі, порівняно з тими труднощами, які пережили робітники років 10–15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою забавкою”.

Слайд 11. Він також спостерігає за першими сталінськими репресіями, поки ще м'якими. "100 тисяч членів компартії України виключені із неї. Старі більшовики, які бачили що відбувається – забуття ленінського шляху, стріляються. Старих інженерів арештовують, звинувачуючи їх у шпигунстві на західні держави", – пише він.

Слайд 12. Приїхавши в Англію, Джонс, через урядові кола, організовує масштабну PR-компанію, розповідаючи в ЗМІ про  голодомор в СРСР. Пізніше цю компанію пояснювали не стільки турботою про вмираючих радянських людях, скільки бажанням Англії та  США натиснути на СРСР, щоб він згорнув радянсько-німецькі економічні проекти. Наприклад, в Manchester Guardian були такі заголовки: "Голод охопив Росію та Україну, мільйони вмирають", в New York Times: "Я чув стогін: "Нема хліба, ми вмираємо!".

Слайд 13. У квітні 1933 року ця компанія в англійських і американських ЗМІ неочікувано стихає. В Німеччині до влади приходить Гітлер, радянсько-німецьке економічне співробітництво починає звертатися. Джонса  віддаляють від справ в СРСР та направляють на новий фронт роботи – в Монголію. Він досліджував питання нападу Японії на Китай та можливі зіткнення з Радянським Союзом в Сибіру. В 1935 році він гине там, невідомо від чиїх рук – китайців, радянських спецслужб, японців або самих англійців.

Слайд 14. Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали.

Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоча дітей, селяни часто везли їх у місто і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.

Слайд 15. Смерть однієї людини – це трагедія, а смерть тисяч або мільйонів – це вже жахлива статистика.

Наше завдання, щоб таких трагедій більше не повторилося.

Коли ми усвідомимо, що було з нами колись, то зможемо не допустити можливих повторень у майбутньому, яке будуватимемо ми.

Слайд 16. Дякую за увагу

 Список використаної літератури

 1. Голодомор 1932—1933 років // Високий Замок. — 2005. — 24 листоп.

2. Данилов В. П. Советское крестьянство. Краткий очерк истории (1917—1970). — М., 1973.

3. Календар працюючих на рік 1927. — Чернівці, 1926.

4. Козлов В. И. Динамика национального состава населения СССР и проблемы демографической политики // История СССР. — 1983. — № 4.

5. Колективізація і голод на Україні. 1929—1933: Зб. документів і матеріалів. — К., 1992.

6. Кульчицький С., Максудов С. Демографічні втрати населення України від голоду 1933 року // Укр. іст. журн. — 1991. — № 2.

7. Курило В. М. У боротьбі за возз'єднання. 1922—1940. — Л., 1977.

8. Макарчук С. А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. — Л., 1983.

9. Максудов С. Демографічні втрати населення України в 1933—1934 pp. // Укр. іст. журн. — 1991. — № 1.

10. Наулко В. І. Етнічний склад населення Української РСР. — К., 1965.

11. Торжество історичної справедливості. — Л., 1968.

12. Чижикова Л. Н. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры. — М., 1988.