«Біль Чорнобиля».

Тематичний вечір

План проведення

1.     Вступна частина.

2.     «Біль Чорнобиля» Бесіда.

3.     Мої спогади.

4.     Обговорення теми.

Мета: Чорнобиль – це вже історія України, тому учнів треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; виховувати почуття поваги й пам’яті до трагічних сторінок України.

Обладнання: книжкова виставка «Біль Чорнобиля»;

а) Плакат з написом:

“Чи чуєш, ти світе,

Як гірко ридає полин,

Як тяжко і тужно

Моєму народу болить?”

б) Великий плакат із зображенням контурів зруйнованого реактора;

в) Дві стрічки чорного і червоного кольорів.

Вступне слово бібліотекаря

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. над четвертим , реактором Чорнобильської" атомної електростанції нічну пітьму розірвало її полум'я.

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.

Райцентр Чорнобиль. Це ім'я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім місто, а згодом - І атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний атомний вибух у місті ,яке І зветься Чорнобиль. І тоді згадали люди, що у книзі книг - Біблії говориться І про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: „...засурмив третій Янгол, І велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину; річок та водні джерела. І ймення зорі тієї „Полинь". І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона" („Апокаліпсис").

Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював І жив, виділило перших Із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

(Через екран проектуються фотографії реактора, портрети пожежних)

1-й учень. Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта В.Кибенка. Вони ринули у вируюче полум'я - у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

2-й учень. Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип'яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л.Телятников. „Ніколи в житті, - скаже він потім, - не було в мене дороги важчої, ніж ця - завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом І допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнищем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

3-й учень. Тищура, Ващук, Правик, Кибенок обслуговували найнебезпечнішу ділянку.

Відвага... Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти І сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний грець, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію України, а й Європу. Шість чоловік загинули. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам'ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Бібліотекар. Вдивіться в ці обличчя (демонструє фото пожежних). Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам'ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої-пожежники на новому підмосковному Митинському цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам І майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Тищури, Ващука. Вічна слава героям!

Учень.

Лейтенанти - хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління,

Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Сівачі, поліщуки відраду,

Ви вогнем назавжди подружили

В сонцеткану днину і в негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Лейтенанти - мужність і звитяга,

Від землі ви набрали сили...

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугали.

Не до подвигів і не до звершень, -

Ви ж собою людство заступали.

Тільки жити - в нас будує спрага,

Та продовжить пісню родоводу...

А лишилась вірності присяга –

Батьківщині. Матері. Народу.

Учениця. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь - знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.

Учень. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 3 млн. осіб. Змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в них вода.

Бібліотекар. Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей. Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!

Учениця.

1. Жадання людства - зупинити

Безодні атомної смерч.

Ми ж сівачі,

Ми - сонця діти -

Спроможні зупинити смерть.

2. Спинити вибухи ракети -

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні.

Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліли в прах,

Щоб грізне ядерне плахіття

Не спалахнуло по світах.

Щоб наша думка і дорога

Єднали глибину і вись, -

Вола чорнобильська пересторога:

- Людство, зупинись!

Година спілкування

“Чорнобиль пропусти крізь серце”

Звучить музика.

Виходять ведучі.

1 ведучий - Мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була найтихішою і найтемнішою і не сповіщала про біду.

2 ведучий - Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим. О першій годині 23 хв. 40 сек., коли усі спали безтурботним сном, над четвертим реактором ЧАЕС несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

І читець.

Палаючі безодні ночі.

Нема ні впину, ні кінця,

А ранок ще життя доточить,

Ще сколихне людські серця,

Ще день, мов поклик, розів’ється -

У небі, в обріях земних,

І пам’ять  зболеного серця

Назве і мертвих, і живих.

Живі і мертві... Всі тутешні,

Вітчизни-матері сини.

Людське життя, мов цвіт черешні

Осипалось... Не з їх вини

Де сад весни і поле отче,

Їх слід веде у майбуття.

Палаюче жахіття ночі

Перепинило їм життя.

Куди ж тепер біжить дорога

І чи впаде в гудронний шлях?

Та хлопцям вижити незмога.

На тих реакторних полях.

1 ведучий. У вируюче полум`я, в смертельну радіацію вступили 28 пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли самий жорстокий удар по ІV блоку станції. Сьогодні ми називаємо їх “шеренгою №1”. Ніхто з цієї шеренги не здригнувся, не відступив перед лицем неймовірної небезпеки. І кожен вартий того, щоб люди про нього писали і пам`ятали.

Найпершим у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенок. Його, обпаленого і опроміненого винесли на руках пожежники і лікарі. І він встиг сказати: “Там...Валєра.,.” Втратив свідомість і більше вона до нього не повернулась. Валерія Ходамчука так і не знайшли. Четвертий блок став для нього і могилою, і пам`яттю.

ІІ ведучий.

Чую, знаю, хоч несила знати:

мертвий сік пустила знов трава,

В мертве поле вийшла мертва мати

І чаїний голос ожива:

Мати:

Синочку, синок, моя кровинка,

Виглядаю тебе ночі й дні!

Не приходиш - хоч приснися, синку,

Дай погладить личенько мені.

Я ж тебе, малого, колисала

Не затим, щоб ти розвіявсь в дим,-

У землі синів таких немало,

Ти ж у мене, синоньку один !

1 ведучий.

... Чую, знаю, хоч несила знати:

де трава - не йди - підвівся ліс!

Сивим полем йде вдовиця жати

Хоч не сніп, то перевесла сліз...

Любчику, солодкий, мій жаданий,

Виглядаю тебе ночі й дні!

Не приходиш, хоч приснись, коханий!

Дай же пригорнутись... Хоч вві сні!

2 ведучий. У ту квітневу ніч начальником 4 пожежного караулу був лейтенант Володимир Правик. Він першим ступив назустріч атомній біді. Ступив за бар`єр, за межу можливого, ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок - безсмертя. І стояв доки вистачило сили.

1 ведучий. Всього 300 сек. потрібно було Віктору Кібенку, який очолював караул в пожежній частині Прип`яті, щоб подолавши значну від­стань до атомної станції, прийти Правику на допомогу.

2 ведучий. А полум`я розповзалося по покрівлі, жадібно поглинаючи метр за метром. Запекла жара змусила відкинути респіратори... Бітум плавився і тік, наповнюючи повітря задушливим перегаром.

1 ведучий. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л.П.Телятніков. Побачена картина приголомшила: відкритий реактор, а зверху над його смертоносним диханням, на величезній висоті метушилися маленькі постаті.

2 ведучий. Киплячий бітум пропалював взуття, запалював шкіру тіла. Люди слабли. Спочатку Віктор Кібенок побачив, як втрачає свідомість Володимир Тищура. Потім захитався і впав Володимир Вашук... Віктор разом із Правиком трималися до останнього.

Читець.

Коли біда чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Тут першим був начальник караулу -

Володя Правик з воїнством своїм.

Дивлюсь в його лице - ось-ось розправить

Одну він зморшку між густеньких брів,

Чудовий хлопець Володимир Правик,

З тих, чиє серце - гордість матерів.

1 ведучий.  Тієї квітневої ночі, коли горіла земля і небо, Володимир Правик і його побратими не відступили з лінії вогню.

2 ведучий. Добре і ніжне серце Правика в годину чорну і люту закрило собою від лиха кохану дружину Надійку і донечку Наталочку, маму і батька, всю Вітчизну.

(Музика з к-му " Мой ласковий й нежный зверь")

1 ведучий. Лебедина пісня - два білих крила у польоті, два зріднених слова, як нерозлучні і вічні земля і небо. Лебедина пісня - останній подвиг і останній зблиск таланту, зоря кохання.

Надія: “Як щасливі ми були з Володею. В той день він дуже поспішав, поцілував нашу донечку і побіг: уже наздогін я вигукнула наш „пароль”: „Не гори, Правик!” Він посміхнувся махнув рукою і сказав: “Не буду, не буду!” Боже ж мій, чи ж знала я, що через декілька годин станеться ця біда? Ми познайомилися в Черкасах, коли він був курсантом, а я ученицею музичного училища. Це сталося у новорічну ніч 1982 року. З того часу ми з ним не розлучалися. Найцінніше - його листи. За час нашого знайомства і нашого життя він написав їх 800.

2 ведучий. Володимир Правик віддав своє життя, не вагаючись. Їхнє щастя обірвалося у ту мить, коли перестало битися його серце -10 травня 1986 року.

1 ведучий. Наталія Іванівна Правик до кінця була разом із сином, до останнього його подиху в московській лікарні.

2 ведучий. 10 травня Володя ще жив. Але до вечора йому погіршало. Мати раптом почула: „Попрощаємося. Попрощаємося, мамо”. Голос його був тихим і якось по-особливому рівним. Він йшов з життя з такою ж гідністю, з якою прожив його. Ні стогону, ні крику.

1 ведучий. Митинське кладовище. Два десятки кілометрів від Москви. Тут, на центральній алеї, могили шістьох із „шеренги №1”:

сержанта Миколи Васильовича Вашука,

ст. сержанта Василя Івановича Ігнатенка,

лейтенанта Віктора Миколайовича Кібенка,

лейтенанта Володимира Павловича Правика,

ст. сержанта Миколи Івановича Митенка,

сержанта Володимира Івановича Тищури...

2 ведучий. На двох могилах Правика і Кібенка - зірки Героїв Радянської Союзу.

1 ведучий.  Героїзм миті або мить героїзму завжди поступаються місцем буденній роботі. Але ті будні - зовсім незвичайні. Вони також героїчні - адже Чорнобиль став небезпечною зоною.

Читець.

Колючий дріт одрізав нас од світу,

Оскалився дозиметричний пункт.

І рев машин понад буяння цвіту

Зацупив горло, мов смертельний джгут.

Облипла пилюкою сіра глиця,

Їжачиться над вилиском шосе,

Обпалені вітрами й сонцем лиця,

Дорога у безвість стрімголов несе,

Куди ви, хлопці? Станьте, зупиніться,

Такі ж ліси довкола весняні,…

Та стогне древній шлях, немов боїться

Забутися і задубіть у сні.

Летять, летять машини на Чорнобиль,

На чорну жур, на позов, на біду,

І жайвори випурхують з ковдобин,

Розхитуючи зелень молоду.( “Зона”, Л.Горлач)

2 ведучий. Сотні, тисячі спеціалістів брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. І сьогодні у нас на зустрічі ...

1 ведучий.  Герої Чорнобиля вже відомі усьому світові. Їхні портрети були в пресі, лишилися на полотнах, про них зняті документальні фільми і написані книги.

2 ведучий. Наш земний уклін, наша довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю;

1 ведучий.

За днями дні – минав повільно рік,

За днями дні – 20 рік минає,

Нехай же лихо наше проминає

І в нашім світі не повториться повік.

2 ведучий.

Хай стане мир міцнішим у сто крат,

Хай над землею чисто небо буде.

Чорнобиль - попередження, набат,

Його уроків людство не забуде.