Жінки у житті Шевченка

(літературно-мистецький вечір)

Мета:

Ø поглиблення знань учнівської молоді про життєвий і творчий шлях Т.Г.Шевченка, вивчення маловідомих цікавих фактів біографії поета, художника, митця;

Ø сприяння вихованню почуття поваги і любові до Кобзаревого слова, шанобливого ставлення до багатогранної особистості генія України, усвідомлення ролі і значення його творчості в Україні та світі;

Ø виявлення художньо обдарованих учнів, підтримка та популяризація їх творчості з образотворчого, декоративно-ужиткового мистецтва і традиційних художніх ремесел;

Ø активізація учнівської художньої творчості у галузі живопису, графіки, гравюри, різних видів декоративно-ужиткового мистецтва;

Ø виховання інформаційної культури та культури читання учнівської молоді.

Час проведення – 45 хв.

Обладнання: книжкова виставка «Скарби безсмертного Кобзаря»; . репродукції портретів В. Рєпніної,  Г. Закревської, А. Ускової, К. Піунової, М. Максимович, Л. Полусмакової роботи Т. Шевченка; стіл, накритий скатертиною, на ньому глечик з «котиками» з верби, свічка, чорнильниця, перо, папір та конверт для листа, томик Шевченка. Інтерактивна дошка, проектор, електронні носії.

Демонстраційний матеріал: Презентація «Троянди Шевченкової любові».

Хід виховного заходу

1.     Організаційний момент.

2.     Основна частина.

 Вступне слово бібліотекаря

Генії рідко коли були щасливі в любові. Т.Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя, не даючи йому щастя жити у шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв.

Хто надихав Шевченка на ту творчість його? Яка  Беатріче водила рукою поета?

У біографії Шевченка про любов, цю переважну сторону людського існування, а тим більше поетичного існування, майже промовчується. В тому, кого і як любив творець - один із ключів до його творчої спадщини, до розуміння головних його сюжетів, до розгадки його соціальних, політичних, життєвих ідеалів. І особливо це вірно у відношенні до Тараса Шевченка, що палко кохав у житті і кохав не „пристрастю", не ради „нервового піднесення", а кохав, шукаючи в любові той великий зв`язок із суспільством, поєднання з людськістю, розв`язки самотності - особистої і громадської, - які роблять любов наймогутнішим, найповнішим виразом внутрішнього єства людини.

З будь-якого хрестоматійного джерела ми знаємо, як бракувало сімейного тепла і затишку поетові-генієві Тарасу Григоровичу Шевченку. Усі його спроби створити сім'ю потерпіли крах. Жінки не могли оцінити ні поетичного, ні художнього генія Тараса.

Демонстрація слайду №1 з презентації.

Демонстрація слайду №2 з презентації

Виступи учнів.

 Оксана Коваленко – перше кохання

У дитинстві Тарас погано сходився з хлопцями-однолітками. Навіть з власними братами йому не дуже подобалося гратися. А от з сестричками бавитись полюбляв.

Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малим Тарасик з ними обома.

А потім були смерть матері, відьма-мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть, батька і життя у дяка, пошуки вчителя-маляра і повернення до домівки, де вже хазяйнував одружений Микита. Була праця пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.

У 1928 році доля розлучила Тараса з Оксаною. Кріпак-козачок змушений був мандрувати зі своїм паном у Вільно.

Даремно вона казала йому:

Поїдеш з панами.

Знайдеш собі шляхтяночку

Забудеш Оксану!

Поїхав. Таки знайшов собі шляхтяночку. Та Оксану таки не забув. Навіть в останньому вірші Оксанкою з його дитинства світяться рядки:

Поставлю хаточку, садок.

Кругом хатини насаджу:

Прилинеш ти у холодочок.

Тебе, мов кралю, посаджу.

Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав пан Енгельгард, забравши з собою Тараса - козачка у далекі мандри світом, а його кохану - Оксану Коваленко - у січні 1840 року  видав заміж за кріпака К.М.Сороку. Так що коли Шевченко отримав нарешті волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях.

Учень читає вірш Шевченка присвячений Оксані:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди.

Бібліотекар: Почуття до Оксани, як уособлення нещасної скривдженої дівчини, не покинули нашого співця й на засланні і в подальші роки. їх ми бачимо і в «Гайдамаках», і в вірші «Мені тринадцятий минало», і в «Катерині», і навіть у житті в постатях Катрусі Піунової чи Лукері, які може нагадували йому Оксану.

Демонстрація слайду №3 з презентації

Дуня Гусиковська

У 1829-му році, приїхавши з Тарасом до Варшави, поміщик Енґельгардт, віддає свого 16-річного козачка Тараса до відомого там маляра Франца Лямпі, щоб мати свого власного маляра. Його одягли, як панича, бо туди ходили більше вчитися панські діти. Отже у Варшаві відчув Тарас себе людиною. Тут він і закохався в гарненьку прачку польку Дуню Гусиковську, яка прала йому білизну, прасувала краватки та манишки. Але за цю любов чи прихильність Дуні Тарас теж мав платити данину: він мусів, на її вимогу, розмовляти з нею тільки польською мовою. Тарас швидко опанував її. Зрозуміло, що це кохання не могло не блиснути ясним промінням у його чутливому серці. Ця приязнь, як він признавався пізніше своєму приятелеві маляреві Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його самого у власних очах. «Я вперше тоді подумав, - казав Тарас, - чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні люди».

Та це захоплення Дунею тривало недовго: 20-го листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання проти російського окупанта, і пан швидко виїхав до Петербургу, а через якийсь час і вся челядь разом з Тарасом помандрувала туди ж. Тарас іще мав нагоду побачити з горища бій польських повстанців проти московського війська.

Демонстрація слайду №4 з презентації

Феодосія Кошиць

Під час перебування в рідному селі 1843 року Шевченко покохав Феодосію (Тодосю), дочку священика Григорія Кошиця, в якого колись наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, вони вже збиралися побратися. Але батьки Феодосії були проти шлюбу і намагалися всякими хитрощами їх розлучити. Вони намагалися зробити їх хрещеними батьками, але ця спроба не вдалася. Врешті, батьки просто відмовили у благословенні молодим і поет відступився. Сама ж Тодося кохання не відцуралася, вона відмовилася виходити заміж, а незабаром збожеволіла з туги і померла 1844 року.

Демонстрація слайду №5 з презентації

 Ганна Закревська

Коли Тарасові було 29 років, в його життя увійшла гарна і дуже молода, але одружена і мати двох дітей - Ганна Закревська. Шевченко і Ганна зустрілися серед шумного балу. Це був пишний бал, повний радісного гомону й молодої романтики кохання. Шевченко «довго сидів біля неї і все просив на пам`ятку хоч одну блакитну квітку, якими була оздоблена її сукня. Молода жінка жартувала і, жартуючи, відмовляла. Тарас Григорович одначе умудрився і відірвав одну». Часто згадував Шевченко про цей банкет.

Але раювання святого диво-кохання мусило припинитися, Ганна у листі до Тараса пише: „...я розраховую на твердість Вашого характеру і думаю, що Ви виконаєте моє прохання не для мене..." Це прохання було, очевидно, небезпідставне: Ганна зазнавала осуду від мужа і родини.

Про Ганну вже міг тільки мріяти, і перед ним стояв її недосяжний образ. А в серці росла гіркість і гнів, бо Шевченкове Свято чорнобриве, його Спокій, - його єдина  вже не його, її очі, до того - сині, - що аж чорними здаються, може бачити лише нелюб; і обійняти лиш старий, грубий і багатий муж.

Ганна, дружина одного з найбагатших поміщиків Полтавщини і теж нащадка гетьмана Кирила Розумовського, мало-мало не зробила того кроку, що значно пізніше вчинила (також Ганна) Анна Кареніна. Але Шевченко знав, що між ним і Ганною лежить прірва соціальна, та знав також, що українська мати занадто любить своїх дітей (а в Закревської тоді їх було двоє), щоб стати предтечею Анни Кареніної.

Образ Ганни завжди стоїть перед Шевченком єдиний, бо всі ті інші - це ж лише втілення його власної мрії про неї, про Ганну, яка мала прийти, яка прийшла і яка відібрала спокій назавжди, стала недосяжним ідеалом, з яким згодом порівнював кожну іншу дівчину, яку пізнавав і яка не витримувала порівняння. Тому так легко розходився з кожною іншою, без крихітки жалю і без жодної туги

Бо «колишнє святе диво» і було, власне, єдиним  дивом - красою, і всі інші, хоч які сильні його захоплення, блідли в порівнянні з ним. Він пам`ятатиме її довгі-довгі роки до самої смерті.

Учень читає вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову»

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: - Снилося дурній. -

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Демонстрація слайду №6 з презентації

 Варвара Рєпніна: аристократка та кріпак

Але ж була в його житті жінка ангел. Так саме «тихим ангелом» назвав Варвару Репніну поет. Варвара Рєпніна походила з вищого світу і була спадкоємицею українських гетьманів і російських вельмож. Мала душу лагідну і ніжну, зовнішність, якщо і не красиву, але милую.

Вона закохалася в поета відразу після його прибуття в Яготин. Рєпніна пізніше напише: «Його не можна було не любити».

Але Тарас був захоплений довкола друзів, власними віршами і малюванням картин. Йому хтось подобався, але ні з ким в Яготині романів він не заводив.

Адже ні до, ні після ніхто з жінок так з почуттям щирого благородства не захоплювався його долею, ніхто так уважно (і головне професійно) не слухав його віршів, як княжна Варвара Рєпніна. Поет дарував їй власноручно написані автопортрети, присвячував вірші, оточував її ніжністю і увагою. Але не більше.

Бурхлива натура Тараса чомусь уникнула закоханості до цього ангела. «Прощай, сестро « і поцілунок в чоло були їх останньою розмовою.

Доля понесла поета знову в північну столицю, а потім в піски Казахстану.

Він пам'ятав про неї і глибоко жалкував за нерозумінням його прагнень іншими жінками, які ніколи не бачили в нім поета, а просто намагалися вирішити за його рахунок якісь дрібні свої життєві проблеми.

Тарас присвятив їй поему “Тризна”:

Учень читає вірш

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил…

Демонстрація слайду №7 з презентації

 Агата Ускова

Узимку 1854-1855 рр. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася.

Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вершиною досконалості.

Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у них як у рідній сім’ї. Товариство відзначало, що в портреті Агати Шевченко благородно використав божественні рембрантівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував. А розчарування? Так, воно було… А як він любив прості польові квіти!

А розчарування відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в «Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике» – це вона, Агата Ускова.

«Моя епоха ще не скінчилася, якщо життя мені дозволить, я ще й ще не раз зможу покохати».

Демонстрація слайду №8 з презентації

Марія Максимович

Коли із Петербурга їхав на рідну Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену, затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину Максимовичів. Там Шевченко і познайомився з його молодою дружиною Марією, якій того ж вечора подарував автограф одного з найкращих своїх ліричних віршів «Садок вишневий коло хати». Тарас Шевченко і Марія Максимович листувалися. Поет навіть в одному з листів вислав їй своє перше фото. Ось кілька фраз із листа Тараса до Марії. «Спасибі вам, моє серденько, що ви мене згадуєте і «не забуваєте моєї просьби».

«Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щире, ласкаве письмо... Утекти хіба нищечком до вас та одружитись у вас і заховаться».

Уже на Україні Шевченко після відвідування Максимовичів пише поему «Марія».

І Варвара Рєпніна і Марія Максимович мріяли назватися Тарасовою дружиною. Вони не тільки ронили «одну сльозу», читаючи його натхненні твори, а й пішли б за ним і на Сибір.

Учень зачитує уривок із поеми «Марія»,яку Шевченко їй присвятив:

І помолилася Марія

Перед апостолом.

Горить

Огонь тихенько на кабиці,

А Йосип праведний сидить

Та думає... Уже зірниця

На небі ясно зайнялась.

Марія встала та й пішла

З глеком по воду до криниці.

І гость за нею, і в ярочку

Демонстрація слайду №9 з презентації

 Катерина Піунова

Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії – сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка кучерява Катерина (яке символічне для поета ім’я!) була фатально схожа на першу, осяяну дитинством, кохану Оксану.

Вона сама ще була занадто юною, нерозумною чи нерозуміючою, а може й ще неготовою стати дружиною такої неординарної особистості, як Шевченко.

То чи варто осуджувати 15-літню Катерину Піунову, яка нібито принизила, використала дружбу Шевченка з Щепкіним, пробиваючи собі шлях в актриси, і, врешті, відмовилася вийти заміж. Розуміння, хто такий Шевченко, до неї, як і до більшості сучасників поета, прийшло згодом: “Адже мені ще п’ятнадцяти років не було! Ну що я тямила! Мені здавалося, що в Тарасові Григоровичу женихівського нічого не було. Так, тоді я тільки про це й думала, а про духовний світ, про розум великого поета забула, кебети бракувало!..” Якщо врахувати, що у відмові Шевченкові велику роль відіграли, знову ж таки, батьки (а татко Катерини - актриси міг свою доню і в старшому віці мало не до смерті відшмагати вірьовкою), то й взагалі будь-яке звинувачення Піуновій відпадає.

„Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені”.

“...видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою.” (Запис у Щоденнику)

Учень читає вірш, присвячений Піуновій

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Або... Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: - Десь його убито,

Сердешного, на чужині... -

О горе, горенько мені!

Демонстрація слайду №10 з презентації

 Ликерія Полусмак - кохання без взаємності

У червні 1860р. Шевченко знайомиться з наймичкою, колишньою кріпачкою 20-літньою Ликерою Полусмаковою.

Граціозна, з кучерявою голівкою, зовні дуже схожа на Марію Максимович - вона полонить душу поета, пробуджуючи знову надію знайти милу серцю дружину.

Молода, свіжа, не дуже красива, зате з чудовим русявим волоссям, тонка у стані Ликера зачарувала його. Ця зовнішність приховувала звичайне самолюбство, лінощі, жадобу до подарунків. Але закоханий не бачить темних плям на сонці свого кохання.

Нареченій шили посаг, а Шевченко старанно готувався до весілля, до сімейного життя. Навіть сповіщає свого родича Варфоломія, що прийде до нього в гості з жінкою-сиротою і наймичкою. Та не судилося. Розрив трапився через дріб`язкову сварку. Втрачене вже неможливо було повернути, не дається, видно, особисте щастя людям, покликаним служити людству.

Тарас, який особливо вмів розважати жінок, після невдачі у сватанні з Ликерою взагалі почав недружелюбно ставитися до них.

В душі поетовій поселяються біль і смуток за втраченими  ілюзіями, адже це була його остання спроба створити сім`ю, про яку так довго і палко мріяв. Заповітна мрія стала нездійсненною, як сон, про що з гіркотою пише Тарас Григорович у вірші, присвяченому Ликері.

Учень читає вірш «Л.», присвячений Ликері:

Поставлю хату і кімнату,

Садок - райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині - самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в мали́й

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний

Демонстрація слайду №12 з презентації

Демонстрація слайду №11 з презентації

 Заключне слово бібліотекаря

Так і помер поет глибоко самотньою і незрозумілою жінками людиною. Адже в молодості він був завжди модно одягнений, веселий, залишався душею компанії, відмінно співав.

Та, яку любив, була віддана в монастир, наречена зрадила поетові, а що любила його ніжно і щиро княжну Варвару Репнину поет просто не встиг полюбити. Залишилася тільки прекрасна поема " Тризна", присвячена княжні Варварі.

Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилося слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

Дев'ять прекрасних троянд було у житті Шевченка, та, на жаль, усі вони зів’яли, так і не подарувавши поетові великого щастя.

 Література:

1.     Жінки в житті Тараса Шевченка - Науково-технічна бібліотека lib.vntu.edu.ua/page.html?item=127‎

 2.     Літературний ярмарок – Жінки у житті Тараса Шевченка www.lit-jarmarok.in.ua/index.php?...id...‎

 3.     Доля дівчини і жінки у творчості Шевченка - Філологам ...ua-philologija.blogspot.com/.../blog-post_3957

 4.     Жіночий образ в житті і творчості Тараса Шевченка – eSNUIR esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/.../328/.../shevch.p...‎

 5.     Жінка в поезії тараса шевченка - Українське життя в Севастополі www.ukrlife.org/main/mother/u_women.htm‎

 6.     Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка| Шкільний портал schoolportal.com.ua/zhnki-v-zhitt-tvortchost-ta..

 7.     Тарас Шевченко. Живопис. Графіка: Альбом. - К.: Мистецтво, 1986. - 176 с.: іл.

 8.     Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. / Упоряд., підгот., тексти, передм., приміт., покажч. В. Л. Смілянська. - К.: «Дніпро», 1991. - 702 с.

 9.     Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - 2-е вид. - К.: Обереги, 2004. — 480 с. — (Б-ка укр. раритету).

 10.                       Шевченківський словник: У 2 т. / Відп. ред. Є. П. Кирилюк: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. - К.: Головна редакція УРЕ, 1976–1977.

 11.                       Автобиография. Дневник / Т.Г. Шевченко. - К. : Дніпро, 1988. - 343 с.

 12.                       Доценко Т.В. Жінки у драмі кохання Т. Шевченка (Усний журнал)  / Т.В. Доценко // Вивчаємо укр. мову та літер. - 2007. - № 5. - С. 1 – 16.

 13.                       Зоре моя вечірняя... : Т. Шевченко й одвічна жіноча тайна / Упоряд. В.А. Оваденко ; передм. М. Жулинського. - К. : Слов'ян. град, 2002. - 136 с.

14.                       Триптих про Тараса Шевченка : наук. літер. / Упоряд. В.А. Оводенко. - К. : Слов'ян. град. - 2002. - 130 с. + 30 с. + 24 портр.