Проблематика суспільства - ксенофобія
(Круглий
стіл)
Мета: Виховувати терпимість молоді до ворожих проявів
суспільства, виховувати толерантність поведінки у сучасному світі. Формувати
власну оцінку подій.
Обладнання: Перегляд
літератури: «Ксенофобія у сучасному суспільстві»
План
1.
Що таке ксенофобія. Вступне слово
2.
Расизм, антисемітизм, релігійна
нетерпимість
3.
Толерантність поведінки
4.
Обговорення теми. Заключне слово
Хід заходу
„Здорова нація так само
не помічає своєї національності,
як здорова людина – хребта.”
Бернард Шоу
Ксенофобія від грецьких слів
ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та
φόβος (фобос), що означає "страх". - це хворобливий стан, що
виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось
незнайомого, чужоземного. Тобто це один із розладів людської психіки. Але нас
більше цікавить друге значення цього слова – страх перед чужоземцями та
ненависть до них.
У сучасному світі, де способи
пересування дозволяють вільно мандрувати через океани і континенти, де досить
легко перетнути кордони, де під впливом глобалізації народи стають все більш
мультикультурними, ксенофобія існує в усіх державах.
Мова ворожнечі
Упередження до представників іншої національності
можуть з’являтися або внаслідок нашого особистого негативного досвіду
(наприклад, циганка у мене видурила гроші, тепер до всіх циган я ставлюся як до
потенційних шахраїв), або внаслідок певних існуючих у суспільстві стереотипів.
Останнім часом найсильнішим транслятором таких стереотипів є ЗМІ, які можуть
свідомо маніпулювати загальними уявленнями про етноси (виходячи із завдань
редакційної політики), або використовувати їх несвідомо, внаслідок
непрофесійності.
Експерти зазначають, що
найпоширенішим проявом «мови ворожнечі» в пресі є вказування етнічної приналежності
злочинців в кримінальній хроніці. Цілком звичною річчю є зустріти в газеті чи
журнали заголовок на кшталт “Комерційний кіоск пограбували особи кавказької
національності” або “Цигани попалися на крадіжці”. Або, наприклад, одне з
поважних, ліберальних українських видань опублікувало інформацію, що минулого
року іноземці скоїли аж 6 тис. злочинів на території України. Ніхто не
заперечує, що ця цифра є вагомою. Однак на фоні 430 тис. злочинів, що скоїли за
це же час українці, а також враховуючи, що переважна більшість зі злочинів
іноземців – це адміністративні порушення, порушення паспортного режиму, так
подавати цей матеріал категорично не можна. Такі повідомлення відразу
налаштовують людину на вороже ставлення до тих груп, які згадуються.
Однак, як уже зазначалося, мова
ворожнечі може використовуватися і навмисно, для формування негативного образу,
«образу ворога» в угоду певним політичним чи економічним інтересам, такий собі
«чорний піар» на національному ґрунті. Нажаль, українці також можуть бути жертвами
такої мови ворожнечі.
Расизм
Расизм в загальному випадку
розглядають як форму ксенофобії. Расизм – це дискримінація особистостей,
суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика
переслідувань, принижень, ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та
неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей;
завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною
приналежністю. Це віра в те, що існують групи людей з особливими характерними
рисами, які роблять їх вищими або неповноцінними по відношенню до інших,
наслідком якої є елементарна зневага або ігнорування тих, кого вважають іншою
чи нижчою істотою, різні форми, які виражаються в залякуванні, експлуатації чи
обмеженні. 
Проблеми національних меншин
в Україні
Коли ми згадуємо про положення
національних меншин в Україні, то перше, що спадає на думку – дискусія про
націоналізм та інтернаціоналізм. При чому перше поняття часто набуває
негативного присмаку і асоціюється у багатьох із фашизмом, етнічними чистками,
тощо. Етнічний довідник так подає сучасне значення терміну:
Іншою проблемою в Україні є
досить розвинені ксенофобські настрої щодо ромів (циган). Роми мають найвищий
індекс нетерпимості та дуже страждають від соціальної дискримінації. Рівень безробіття
серед ромів є найвищим, в середньому, умови їх життя є гіршими, ніж умови життя
інших етнічних груп. Вони мають більше труднощів у доступі до освіти, медичного
обслуговування та судової системи. Показник відвідування дітьми ромів
навчальних закладів залишається низьким.
Чи складно освіченим людям, що
живуть у сучасному світі, зрозуміти, що традиційний спосіб життя циган і
система баронів більше не існує? Що кожна циганська родина живе окремо? Що діти
циган навчаються поруч з українцями в школах, що цигани працюють разом з
українцями на заводах, у бізнесі? Чому цигани мають страждати від цього? Тому,
що вони цигани? Дуже погано, що багато вважають, що цигани належать до нижчої
раси.
Депортації та геноцид
Проблема багатьох національностей
в тому, що провина одного чи кількох представників етносу падає підозрою на
всіх. Якщо якісь роми дійсно скоюють злочини та ошукують людей – то всі інші
представники цього народу автоматично стають їх пособниками, якщо Усама Бен
Ладен очолює терористичне угрупування, то всіх мусульман підозрюють у тому ж.
Історія знала приклади, коли жертвами такої підозри ставали цілі народи, і цілі
народи несли покарання за гріхи деяких своїх представників. Така практика мала
назву депортація.
Депортація — вигнання, висилка з
постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів.
Застосовувалася як засіб карного чи адміністративного покарання.
Найбільше цим методом
скористувався Йосип Сталін. Він ввів термін депортація народів як інструмент
радянської національної політики. Депортація народів являла собою насильницьке
переселення громадян по національній ознаці у віддалені місцевості СРСР, де
вони містилися в спеціальні поселення. Іноді це явище мало не національну, а
класову ознаку.
Одними з перших депортацій
зазнали українці:
Важливо розуміти, що всі ці сотні
тисяч, а разом мабуть мільйони людей без суду і конкретних звинувачень, разом з
сім’ями, дітьми, без речей, інколи у звірячих умовах були перевезені в
непристосовані і часто дуже суворі кліматичні умови. Частина їх гинула ще під
час дороги, ще частина – в перші ж роки «життя» на новому місці.
На сьогодні, відповідно
до Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав людини й
основоположних свобод, ніхто не може бути висланий з території держави,
громадянином якої він є й жодному громадянинові не може бути заборонений в’їзд
на територію своєї держави. Відповідно до статті 7 Римського статуту
міжнародного карного суду "депортація або насильницьке переміщення
населення" відносяться до числа злочинів проти людяності й тягнуть
міжнародну кримінальну відповідальність.
Геноцид – ще одна крайня форма
дискримінації за національною ознакою. Це цілеспрямовані дії з метою знищення
окремих груп населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними
або релігійними мотивами.
Офіційно в Україні голодомор
1932—1933 років визнано геноцидом українського населення. Більшість дослідників
цих подій також підтримують цю точку зору. Даний інцидент визнаний геноцидом
також багатьма іншими країнами світу. Наполягається на визнанні цього також на
рівні ООН.
Антисемітизм
Окремо варто приділити увагу
антисемітизму – нетерпимості до євреїв (семітів, юдеїв), оскільки саме про цю
проблему найчастіше говорять публічно, використовують як ідеологічну складову
або навпаки спосіб зіпсувати репутацію.
Антисемітизм був складовою
частиною расизму, офіційної нацистської ідеології в гітлерівській Німеччині, і
саме тоді мав найбільш жорстокі і жахливі прояви. Антисемітизм також
пропагується сучасними ультраправими і неофашистськими групами.
Ще однією рисою, за яку не
люблять євреїв, зокрема в Україні та Росії, є те, що вони в основному були
торгівельною нацією, тримали крамниці, шинки, займалися торгівельними
оборудками.
Причиною сучасних антисемітських
настроїв може бути також незгода із державною політикою Ізраїля, критика
сіонізму. Сіонізм – національний рух
євреїв за об’єднання на історичній Батьківщині – на Святій Землі Ізраїля,
звідки вони були вигнані ще в 6-7 століттях спочатку римлянами, а потім -
арабами.
Відчуваючи тісний зв’язок між
самими євреями, які ставляться одне до одного з особливими почуттями обов’язку
та підтримки, не-євреї завжди підозрювали їх у змові проти людства, при чому
змові світового масштабу. Однак, можливо, що саме завдяки такому сильному
почуттю єдності євреї, які більшу частину своєї історії не мали власної держави
і були розпорошені по всьому світі, змогли зберегти свою національну
ідентичність. В сучасному світі багато євреїв не притримуються своєї історичної
віри, не знають хто такі гої, не винні у злочинах Ізраїлю проти Палестини і не
мають уявлення про можливі причини такого упередженого ставлення до них збоку
інших націй.
Біженці та іммігранти
Нелюбов до біженців та
іммігрантів, небажання бачити їх в своїй країні є ще однією формою ксенофобії.
Однак це явище в Україні досить нове, оскільки в Радянському Союзі залізна
завіса не дозволяла потрапляти на нашу територію громадянам з капіталістичних
країн, а щодо жителів союзних республік та країн так званого капіталістичного
табору усіляко пропагувалися дружні почуття.
Правозахисні організації
вважають, дискримінація іммігрантів і біженців з Кавказу, Азії та Африки має
розглядатися в контексті расової дискримінації. Члени цих груп не можуть
залишати власні оселі без документів, тому що вони ризикують бути затриманими
міліцією для з’ясування особистості. Міліція часто затримує чорношкірих осіб
для перевірки документів, тоді як перевірка документів у іноземців
європейського походження проходить рідкою.
Однак для того, щоб вважатися
біженцем, людина має отримати офіційний статус. Без нього вона вважається
нелегалом, а отже немає ніяких прав та підлягає депортації на батьківщину. В
Україні нелегали є абсолютно безправними, незахищеними, без можливості отримати
легальний статус і роботу.
Не можна стверджувати, що
негативне ставлення до іммігрантів є явищем характерним лише для
пострадянського простору. Так Європейський центр моніторингу расизму та
ксенофобії стверджує, що випадки прояву нетерпимості до іноземців в
європейських країнах почастішали. Дуже вплинули на стан міжетнічних відносин
два випадки – теракти в Лондоні та заворушення в передмістях французьких
мегаполісів. Помічено дискримінацію на ринку праці, яка стосується молодих
поколінь іммігрантів, а також етнічних меншин. Скажімо в таких країнах, як Бельгія,
Данія, Німеччина, Естонія, Латвія та Фінляндія безробітних серед мігрантів
значно більше, ніж серед корінних жителів. Окрім того, в іммігрантів гірші
житлові умови та нижчий рівень освіти.
Релігійна нетерпимість
Релігія завжди відігравала неабияку роль в усіх
країнах та суспільствах. Саме через релігію в давні часи ідентифікували „своїх”
і „чужих”, в ім’я релігії розпочиналися масштабні війни, а на вогнищах згорали
тисячі людей, звинувачених у єресі. Як не дивно, хоча кожна релігія в основі
своїй миролюбна, однак саме релігійна нетерпимість, особливо в минулому,
ставала причиною насилля і численних жертв. Тому, говорячи про ксенофобію,
неможливо обминути такий її вид як релігійна нетерпимість. Просте ствердження,
що саме „наша” релігія є єдино правильною не можна розцінювати як
дискримінацію. Існує безліч прикладів, коли представники різних релігій вільно
уживаються разом, поважають одне одного і продуктивно співпрацюють над
вирішенням різних проблем. Релігійна нетерпимість – це явище, коли група людей
або ж ціле суспільство відмовляється терпимо відноситися до вірувань, практик
або ж особистостей за релігійними мотивами, проявляє на практиці свою
нетерпимість. Однак дуже часто, релігійна нетерпимість служить лише прикриттям
для справжніх – економічних, політичних, соціальних, особистих – мотивів.
Згадаймо найвідоміші і наймасштабніші прояви релігійної нетерпимості – у всіх
випадках головними мотивами були аж ніяк не релігійні почуття.
Сьогодні переважна більшість
розвинутих країн законодавчо забороняє дискримінацію на основі релігії або
віросповідання
ООН захищає право на свободу
вірувань у 18-й статті Загальної декларації прав людини, а в 2-й статті
забороняє дискримінацію за релігійною ознакою. Однак подолати це явище в
сучасному світі, на жаль, поки що не вдалося. Так, за останні роки суттєво
збільшилася така форма релігійної нетерпимості як ісламофобія – негативного
ставлення до ісламу, до мусульман та усіх мусульманських народів. Причиною
поширення можна вважати загострення відносин між США, Європою та ісламськими
країнами, яке відбулося після низки терористичних актів (атака Всесвітнього
торгівельного центру, вибухи в лондонському метро, тощо). При цьому варто
зазначити, що страх і відразу людей викликає не сам іслам), а власне тероризм,
який вони стали ототожнювати з мусульманами. У поширенні таких поглядів можна
звинувачувати і владу, і ЗМІ, які часто стають джерелом ісламофобських
настроїв.
Лідери російських мусульман
говорять про хвилю репресій, що охопила їхні громади після теракту на
рок-концерті. Прикладом дискримінації можна назвати наказ міністра МВС Росії
перевіряти усіх жінок в хіджабі як можливих терористок (так звана «Операція
Фатіма»). Однак офіційно лідери Росії підкреслюють, що війна в Чечні не є
війною із мусульманами, називаючи Росію «великим другом ісламського світу». Так
само, як і в США, підкреслюють, що борються лише проти міжнародного тероризму
та тоталітаризму в Афганістані та Іраку. Однак зрозуміло, що реальні дії цих
держав призводять до посилення дискримінації та ксенофобії стосовно всіх
представників ісламських народів.
В сучасній українській
конституції релігія відділена від держави та проголошено свободу
віросповідання. Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в
Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції.
Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії
“традиційних” (за неофіційною термінологією) Церков належать три основні
суб’єкти православної юрисдикції (Українська Православна Церква Київського
Патріархату, Московського Патріархату та Українська Автокефальна Православна
Церква), Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські
громади, деякі протестантські конфесії – лютеран, реформатів-кальвіністів,
баптистів, п’ятидесятників, адвентистів.
В країні з такою кількістю
релігій, звичайно, не можна уникнути конфліктів. Відомо про протистояння
греко-католиків і православних, про складність відносин між різними гілками
православ’я, про не толерантне ставлення до деяких протестантських напрямків та
ін.
Рівень ксенофобії в
Україні
Характерною рисою сучасної
України є наявність на її території великої кількості іноземних громадян.
Крім того, в Україні зростає
кількість біженців.
Особливістю України є й велика
кількість іноземних студентів, які здобувають освіту в навчальних закладах
України.
При такій різноманітності
національностей, не дивно що проблема міжнаціональних відносин викликає увагу.
Як бачимо, протягом багатьох
років нетолерантність зростала по відношенню до всіх етнічних груп. Однак
останні роки мають позитивну тенденцію до зменшення рівня національної
дистанційності в українському суспільстві..
Експерти Харківського інституту
соціальних досліджень виділяють такі причини ксенофобських настроїв в сучасній
Україні:
• слабка інтеграція іноземців у
місцеві громади, що спричиняє побоювання та ізоляцію з боку корінного
населення;
• міф про можливе захоплення
робочих місць і наступний ріст конкуренції на ринку праці;
• політичний фактор (вплив із-за
кордону та внутрішні політичні ігри);
• відсутність чіткої державної
позиції відносно визнання факту існування ксенофобних та расистських настроїв,
що переростають в організовані форми насильницьких дій;
• пасивна, а найчастіше, і
негативна роль ЗМІ в процесі формування громадської думки відносно іноземних
громадян, що перебувають на території України.
Що таке толерантність?
„Світ неможливо утримати
силою.
Його можна лише досягти
розумінням” .
Альберт Ейнштейн.
Толерантність означає поважання,
сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм
самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності
сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і
переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний
обов’язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що
уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури
миру.
Толерантність - це не поступка,
поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що
формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні
цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.
Толерантність - це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму, демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.
Стосовно поважання прав людини
виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної
несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає,
що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими.
Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім
виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати
свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть
бути нав’язані іншим.
Матеріал підготувала
Н.Біньковська
Словничок термінів
Словничок термінів
Антисемітизм - дискримінація
єврейського населення, одна з форм ксенофобії.
Біженець – людина, що біжить від
небезпеки, ситуації, що загрожує її життю (або від голоду, злиднів,
експлуатації). Людям, що шукають притулок, надають статус біженця.
Депортація народів – примусове
переселення всього народу (або його частини) з місць постійного проживання у
спеціальні поселення.
Дискримінація - будь-яке
розходження, виняток або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення
прав, тобто обмежує ці права.
Етнос — група, плем’я, народ,
мова, нація.
Ісламофобія – негативне ставлення
до ісламу, до мусульман та усіх мусульманських народів.
Ксенофобія від грецьких слів
ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та
φόβος (фобос), що означає "страх". — це хворобливий стан, що
виявляється у нав’язливому страху перед стосовно чужинців чи просто чогось
незнайомого, чужоземного. Друге значення цього слова – страх перед чужоземцями
та ненависть до них.
Міґрантофобія – упередженість,
ненависть до іммігрантів.
Мультикультуралізм – означає
співіснування або сприяння співіснуванню різних культур в одній країні. Однак
мультикультуралізм також може означати взаємну ізоляцію культур.
Націоналізм — світоглядний принцип,
найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє
право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю.
Нацизм (від „національний
соціалізм” – політичний рух в Німеччині на чолі з НСДРП) – це ідеологія та політика
німецького фашизму, яку характеризують терміни расизм, тоталітаризм, соціальна
демагогія, агресія та вимога панування над іншими націями. Послідовники цієї
ідеології сьогодні називають себе неонацистами.
Нелегали – це люди без будь-яких правовстановлюючих документів. Особа може стати нелегалом шляхом незаконного в’їзду в країну або проживання в ній без відповідного дозволу.
Нетерпимість (інтолерантність) –
це неповага до звичок та переконань (вірувань) інших людей. Нетерпимість також
може означати недоброзичливу та несправедливу поведінку відносно людей з іншими
віруваннями, національністю, кольором шкіри, статтю, тощо. Нетерпимість – одна
з основ дискримінації.
Позитивна дискримінація – надання
відповідній групі прав, значно або відносно більш привілейованих порівняно з
правами, якими користується основна частина суспільства.
Права Людини – це ті права, які повинні бути закріплені за кожною людиною і якими вона може користуватися. Наприклад, соціальні права (на роботу, житло, відпочинок і т.д.), політичні права (свобода слова, захист від арешту та тортур і т.д.) та інші. Нині права Людини – основа, на якій базується міжнародне законодавство.
Раси́зм – дискримінація
особистостей, суспільних груп або частини населення, або ж груп людей, політика
переслідувань, принижень, завдання ганьби, насильства, нагнітання ворожнечі та
неприязні, поширення відомостей, що паплюжать людину або частину людей;
завдання шкоди за ознакою кольору шкіри, етнічною, релігійною або національною
приналежністю.
Рівність – ідея, яка передбачає,
що люди хоч і відрізняються одне від одного своїми інтересами, здібностями, та
способом життя, однак жодна людина не є важливішою за іншу. Рівність означає
наявність однакових прав та можливостей.
Сіонізм (від назви гри Сіон у
Єрусалимі) – національний рух євреїв за об’єднання на історичній Батьківщині –
на Святій Землі Ізраїля.
Солідарність – близькість між
країнами, націями, групами або індивідами, яка проявляється в співчутті,
моральній підтримці, матеріальній допомозі та співпраці. Солідарність може бути
пасивна (як співчуття) і активна (як співпраця).
Стереотипи – спрощені та
схематичні уявлення, сформовані з різних джерел (інших людей, ЗМІ), які
некритично сприймаються свідомістю людини.
Стигма (від грец. клеймо, мітка
на тілі раба, шрам, рубець) - людина, що помічена ганьбою внаслідок своєї
небажаної відмінності від інших.
Толерантність – повага,
сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм
самовираження та самовиявлення людської особистості.
Упередження – це думка про
незнайому людину, яка базується на раніше існуючій стереотипній характеристиці
групи, до якої ця людина належить. Упереджена людина схильна бачити лише ті
речі, які підтверджують її ідеї, тим самим посилюючи упередження в які вона
вірить.
Холокост – найбільший прояв
антисемітизму, коли під час правління Гітлера мільйони євреїв з багатьох країн
були знищені, або піддавалися тортурам в концентраційних таборах.
Шовінізм (від фр. chauvіnіsme) —
найсерйозніша форма націоналізму, пропагування національної винятковості,
протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей
національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті.
Використані джерела:
1. „Вікіпедія” – вільна
енциклопедія, uk.wikipedia.org
2. Володимир Притула: Кримські
татари: і через 65 років депортація триває?, Радіо "Свобода"
3. Вся Европа.ru – стаття „Что
такое дискриминация по-европейски?” (№7(13), 2007)
4. „Дєло” – стаття „Ксенофобія як
захист від геноциду” 19.12.2006
5. „Дзеркало Тижня” – стаття
„Сучасний антисемітизм – хто винен?” № 30 (505) 31 липня — 6 серпня 2004
6. “Діалог.UA” – стаття
„Ксенофобія в Україні: статистика взаємної неприязні” 9 вересня 2003
7. Міжнаціональний проект
„Простір толерантності”, www.tolerspace.org.ua
8. «Мова ворожнечі: що це таке і
як з цим боротися» - Дмитро Горшков, http://tolerant.org.ua
9. „Персонал Плюс” - Ісраель
ШАМІР, „Єврейська ксенофобія”, № 33 (133) 17 - 30 серпня 2005 року
10. Політологія – Кремень
«Концепція прав людини: історія та сучасність»
11. Права людини в Україні -
2006. Узагальнена доповідь правозахисних організацій
12.„Профілактика етнічної
нетерпимості”, Коаліція „Молода Черкащина”, 2007 рік.
13. Радіо "Свобода" –
Петро Кагуй “Расизм та ксенофобія у Росії. Звідки ростуть корені цього лиха?”
14. „Релігійно-інформаційна
служба в Україні”
15. Спілка Української молоді -
стаття Вадим Карп’яка „Скінхеди - не нацики!!!”
16. Суспільно-гуманітарний
консорціум „Генеза” – стаття „Права людини: витоки, сутність, класифікація”
17. Український об’єднаний портал
УКРОП, http://www.ukrop.com
Комментариев нет:
Отправить комментарий