Імена земляків у літописі Великої Вітчизняної війни

(вечір спогадів)

Мета:

1.     виховувати почуття патріотизму, поваги до подій української історії та людей, які їх пережили;

2.     формувати власну оцінку подій;

3.     розвивати логічне мислення учнів.

Час проведення – 45 хв.

Обладнання: книжкова виставка «Листки, обпалені війною», на які представлені експонати часів війни: автомат, протитанкова граната, планшет, портупея, фляга. Плащ-палатка для виступаючих. Інтерактивна дошка, проектор, електронні носії.

Демонстраційний матеріал: Презентація «Імена земляків у літописі Великої Вітчизняної війни», відеофільми воєнних років із піснями В.Висоцького про війну.

 Хід виховного заходу

1.     Організаційний момент.

2.     Основна частина.

Демонстрація слайду №1 з презентації.

  Вступне слово бібліотекаря:

Козятинська земля дала світу своїх Героїв. Достеменно відомі імена п’яти Героїв Радянського Союзу – тих, хто народився на Козятинській землі - це Плис Іван Григорович – уродженець с. Михайлина, Шнейдерман Михайло Юхимович - уродженець міста Козятина, Дука Михайло Ілліч – уродженець с. Селище, Костюк Андрій Васильович - уродженець с. Гурівці, Шевчук Валентин Климентійович - уродженець с. Д. Махаринці.

Виступи учнів – гуртківців.

Демонстрація слайду №2 з презентації.

Шнейдерман Михайло Юхимович (20.02.1909-24.06.1981)

Шнейдерман Михайло Юхимович народився в м. Козятині 20 лютого 1909 р. В нашому місті промайнуло дитинство, юні роки і молодість Михайла.

До війни закінчив індустріальний інститут, працював в Державному проектному інституті. Початок війни застав Михайла в діючій армії. Йому довелось пройти крізь пекло Сталінградської битви і отримати неймовірне задоволення від поразки ворога, після якої розпочалися визвольні бої на окупованій території та безкінечні подвиги нашого земляка.

Січень 1945 р. фашисти відчайдушно чіплялись за кожний населений пункт, повільно відступали під ударами наших військ до Берліна. Бої тривали жорстокі і кровопролитні. Старший лейтенант Шнейдерман, командир танку, одним із перших увірвався в населений пункт. За ним уся рота. В цьому бою було знищено ворожий бронетранспортер, 4 кулемети, 123 фашисти. В одному з боїв за населені пункти Пробстфельде і Бальзем наш земляк знищив 2 ворожі пушки і знову перший увійшов в с. Бухенау, знищивши на своєму шляху 2 мінометні батареї, 4 кулемети і близько 30 гітлерівців. В боях за оволодіння плацдармом на західному березі річки Одер 31 січня 1945 р. старший лейтенант Шнейдерман отримав наказ – підтримати своїм танком наступ кавалеристів. Фашисти розпочали шалену контратаку, маючи чисельну перевагу. Незважаючи на це, екіпаж танку вв’язався в бій, знищивши 2 танки і стільки ж бронетранспортерів. Фашистам довелось відступити. Але надзвичайно гарячим для танкістів був день 4 лютого. Фашисти, вибиваючись з останніх сил, спрямували на наші наступаючі частини велику кількість військової техніки. Ворожий снаряд влучив в танк старшого лейтенанта. Машина вийшла з ладу, Екіпаж загинув, а сам командир був важко поранений. Йому запропоновано покинути поле бою та наш земляк залишився в строю, щоб помститися за смерть бойових друзів.

За успішні бойові дії і мужність, виявлені під час виконання бойових завдань командування на фронті, боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, Указом Президії Верховної Ради від 27 червня 1945 р. командира танка «Т-34» 87 окремого танкового Житомирського Червонопрапорного полку 7-ї Гвардійської кавалерійської Житомирської Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького дивізії, старшому лейтенанту Шнейдерману Михайлу Юхимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Демонстрація слайду №3-4 з презентації. Відео ролик «Ми обертаємо землю».

Плис Іван Григорович (23.10.1919-18.09.2004)

23 жовтня 1919 р. народився в мальовничому селі Михайлині майбутній герой – Іван Григорович Плис. Закінчивши в 1935 р. місцеву семирічку пішов, як кажуть в народі, на свій хліб. Працював звичайним робітником в тодішньому радгоспі «Михайлинський». З жовтня 1939 р. молодий юнак став червоноармійцем. Там зрозумів, що своє життя пов’яже з військовою справою. Його направляють до Ленінградського військово-інженерного училища, котре закінчує вже під час війни в 1942 р. У лютому 1942 р. почалися для нього фронтові дороги. Його призначили командувати взводом бійців саперного батальйону. Прокладаючи фронтові шляхи у боях гартували свою волю і мужність до Перемоги. Але особливо часто згадує ветеран той пам’ятний героїчний день 22 червня 1944 р., за який його удостоєно 21 липня 1944 р. високого звання Героя Радянського Союзу. Взвод, котрим командував наш земляк, повинен був першим на машинах амфібіях форсувати річку Свір в районі Лодейного поля на Прибалтійському фронті, щоб прокласти шлях серед дротяних нагромаджень і в замінованих полях для наступу наших військ. Але виконати це завдання заважали 2 ворожих, з постійним обстрілом, дзоти. Вже 2-х бійців було втрачено, а четверо поранено. І тоді лейтенант Іван Григорович Плис вирішив з двома групами саперів атакувати ці ворожі вогняні позиції. Першу вдалося легко знешкодити, непомітно підповзти і закидати гранатами. А другий дзот довелось брати в обхід, ще й прихватити в полон 4 офіцерів. Внаслідок цієї операції взводом було розміновано 205 ворожих мін, 3 мости і підготовлено 20 проходів крізь дротяні загромадження.

За проявлену виняткову винахідливість і героїзм при форсуванні ріки Свір і забезпечення успішної переправи наших військ Івану Григоровичу Плису була вручена Золота Зірка Героя.

Багато ще річок за час війни довелося форсувати нашому Герою-земляку. Брав він участь і в розгромі мілітаристської Японії. За ратні подвиги Іван Григорович був нагороджений ще 6-а орденами: Леніна, Червоного Прапора, 2-а Вітчизняної війни І-о ступеня, 2-а Червоної Зірки і багатьма медалями.

Демонстрація слайду №5-6 з презентації. Відео ролик «Їх вісім - нас двоє»

Костюк Андрій Васильович (28.11.1920-4.07.2004)

Народився майбутній герой в с.Гурівцях в багатодітній родині селян.

З дитинства мріяв стати військовим. Раптом розпочалася війна, як більшість молодих людей, попросився на фронт. Відмовили, зате доручили вивезти у тил до Ворошиловграда 700 юнаків допризовного віку. Після виконаного завдання знов звернувся до військкомату. Довелося схитрувати, сказав, що документи загублені, а хоче на фронт добровольцем. Юнака направляють до Дніпропетровського артучилища, але й тут дала знати застаріла хвороба. Довелося навчатися в шпитальному ліжку.

На фронт потрапив з червня 1942 р. Бойовий шлях розпочав під Москвою. Був учасником майже всіх головних битв – Сталінградської, Курської, воював в Білорусії, під Брянськом, дійшов до Берліна. Навесні 1945 р. здійснив подвиг, відзначений високою урядовою нагородою. Кавалерійський полк, в якому воював наш земляк, перейшовши до оборони на рубежах південніше міста Ратуебура зав’язав жорстокі бої з частинами 2-х дивізій СС. Капітан Костюк отримав завдання мінометним вогнем своєї батареї не допустити виходу частини противника на Ратуебурське шосе. 1 та 2 лютого 1945 р. ворог десять разів кидався на ескадрони полку. Усі спроби ворожої піхоти – прорватися і зім’яти червоні ескадрони були відбиті точним, прицільним мінометним вогнем. Коли ж у батареї стали закінчуватись боєприпаси, комбат організував кругову оборону.

Бійці з гвинтівок і автоматів розстрілювали фашистів. Нашого земляка контузило, але він зумів знайти сили підняти солдат в атаку. Зав’язався нерівний бій. В хід пішли ручні гранати. Ворог понісши значні втрати, відступив. Внаслідок жорстоких боїв, батарея Костюка знищила до 1000 гітлерівських солдат та офіцерів, взяла у полон 52 солдати і 2-х офіцерів.

В боях за Штеттинський укріпрайон 6 березня 1945 р. наш безстрашний земляк з двома розвідниками батареї і шістьома шабельниками, потайки підкрались до дзоту, закидавши гранатами амбразуру.

Ще один з геройських вчинків Андрія Васильовича. 2 березня ворог під час відступу зайняв проміжний рубіж в районі східної станції Ойленбург. Капітан Костюк разом з шабельниками ескадрону і розвідником мінометної батареї непомітно пробралися на відстань 50 м до переднього краю противника. З криком «Ура» підняв бійців в атаку і в рукопашному бою переміг ворога, зайнявши траншеї, ввірвався на станцію Ойленбург.

За наказом Президії Верховної Ради від 31 травня 1945 р. командиру мінометної батареї 12 Гвардійського Червонопрапорного кавалерійського полку капітану Костюку Андрію Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу, крім цього почесного звання наш земляк нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Червоної Зірки та багатьма медалями.

Демонстрація слайду №7-8 з презентації. Відео ролик «Як - винищувач».

Шевчук Валентин Климентійович (21.02.1922-06.02.1945).

В один із лютневих днів 1922 р. в с. Дубові Махаринці народився майбутній кавалер Золотої Зірки Валентин Климентійович Шевчук. Закінчив початкову школу. Шукаючи кращої долі, його батько Климентій Матвійович вирішив разом з родиною переїхати до Запоріжжя, де підліток отримав середню освіту. Саме з цього міста Валентин був призваний до лав радянської армії, де і застала юнака війна. На фронті з перших днів – з червня 1941 р.

В складі 39-ї армії пройшов з боями старшина майже через всю Західну Прусію. Після прориву німецької оборони в районі міста Пилькаллен, гармата Шевчука весь час рухалася в бойових рядах піхоти. Всі дороги і шляхи були заміновані. В окопах, траншеях, дотах і дзотах, на горищах будинків, за кожною стіною ховалися кулеметники, фаусники, автоматники і снайпери.

Відзначився наш земляк під час форсування річки Дайме. Стримуючи наступ 39-ої армії на підході до водної перепони, німці неодноразово переходили в контратаки. В одному з боїв наш Герой відбив зі своєї гармати 3 контратаки, знищив 2 танкових кулемети. Коли гвардійці вийшли до берегів Дайме, німці з західного берега відкрили шалений добре організований вогонь артилерії, мінометів і кулеметів із дзотів. Щоб форсувати річку потрібно було знищити ці доти. Артилеристи полку вивели гармати на пряму наводку і вогняні точки були ліквідовані. Під прикриттям вогню своєї артилерії піхотинці кинулися в атаку по льоду, котрий в багатьох місцях був підірваний німцями. Обслуга гармати Шевчука була вимушена на руках переправляти зброю через Дайме і допомагати піхотинцям захопити плацдарм, відбивати всі ворожі контратаки.

На початку лютого 1945 р. наші воїни вийшли на Замландський півострів, завдяки котрому червона армія могла дістатися узбережжя Балтійського моря і розрізати на частини німецькі війська. Тому ворог робив все можливе, щоб на шляху наших воїнів було чимало перешкоджувальних укріплень. Одним із них була оборонна смуга Кранц-Кенігсберг. Фашисти розпочали тут шалені контратаки. 5 лютого гармата Валентина Шевчука допомогла відбити 5 німецьких контратак, знищити ворожий танк, 3 кулемети, 40 ворожих солдатів та офіцерів. Коли були розстріляні всі снаряди, артилеристи почали відстрілюватися особистою зброєю.

6 лютого 1945 р. в районі станції Мюле-Тіренберг ворожим військовим вдалося прорватися до штабу дивізії. Саме гармата Шевчука, котра знаходилася поблизу штабу, стала перепоною для ворога. Зав’язався жорстокий бій. Один за одним гинули товариші по зброї. Раптом наш земляк зогледівся, що залишився з ворогом і гарматою наодинці. Він підносив снаряди, наводив і стріляв, таким чином підбивши 2 самохідних гармати, близько 20 ворожих солдатів.

В нагородному листі Шевчука Валентина Климентійовича від 29 червня 1945 р., котрий вручено після перемоги батькові – Климентію Матвійовичу вказано: «…він до останнього подиху вів вогонь по німцях і загинув біля гармати смертю Героя. За мужність і відвагу в боях з ворогом В.К. Шевчуку присвоєно звання Героя Радянського Союзу».

Демонстрація слайду №9-10 з презентації. Відео ролик «А сини ідуть у бій».

 Дука Михайло Ілліч (27.09.1909-11.10.1976)

Народився 27 серпня 1909 в селі Селище нині Козятинського району в селянській родині. Українець. Закінчивши школу ФЗУ при заводі в місті Подольську Московської області, працював ковалем.

У перший день Великої Вітчизняної війни, 22 червня 1941 року, Михайло Дука, який перебував у Москві на курсах профспілкових працівників, подав військовому комісару рапорт з проханням відправити його добровольцем на фронт.

6 листопада 1941 Михайло Дука організував і провів велику акцію в місті Орел, де партизани розгромили приміщення ресторану, знищивши при цьому сотні гітлерівців та їх пособників.

Після загибелі в грудні 1941 року командира загону, Дука М. І. очолив загін, а пізніше - бригаду. Під керівництвом М. І. Дуки бригада зробила багато славних бойових справ. На її бойовому рахунку тисячі знищених гітлерівських солдатів і офіцерів, чимало полонених (серед них один генерал), сімнадцять розгромлених ворожих гарнізонів, сімдесят два пущених під укіс ешелони, п'ятдесят сім підірваних залізничних та шосейних мостів і багато інших успішних операцій. Особистою хоробрістю, вмінням вирішувати найскладніші бойові завдання М. І. Дука, якому було присвоєно військове звання «генерал-майор», зарекомендував себе як сміливий, талановитий партизанський воєначальник.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1942 року за вміле командування партизанської бригадою, зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм генерал-майору Дуку Михайлу Іллічу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» ( № 707).

У 1944 році генерал-майор Дука М. І. направляється в діючу армію, а 24 квітня 1945 призначається командиром 82-ї гвардійської стрілецької дивізії (29-й гвардійський стрілецький корпус, 8-а гвардійська армія, 1-й Білоруський фронт), з якою пройшов шлях до Берліну. Гвардійці дивізії М. І. Дуки брали безпосередню участь у штурмі столиці гітлерівської Німеччини. У критичний момент бою генерал-майор Дука виявив зразок хоробрості і відваги: кинувся вплав через річку Шпре (Шпрее), тягнучи за собою бійців.

На історичному Параді Перемоги на Красній площі в Москві 24 червня 1945 року генерал-майору Дуку М. І. було довірено нести символічний ключ від поваленого Берліна.

Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.

Демонстрація слайду №11-12 з презентації. Відео ролик «Він учора не вернувся із бою».

Заключне слово бібліотекаря:

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. Минають роки, відлітають у вічність. Минуло 70 років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю довгоочікуваний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя.

В черговий раз, відзначаючи світлу річницю визволення Козятина від німецько - фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні, можна з впевненістю стверджувати одне: всі, хто приніс нам визволення від коричневої чуми на полі бою і хто допомагав фронту в тилу – справжні герої.

Пам'ять про війну, її сувора правда залишаються з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче - життя. Війна…Її сувора правда назавжди залишиться з нами.

Демонстрація слайду №13 з презентації.