понедельник, 21 ноября 2016 г.

30 вересня бібліотекою проведено флешмоб "Моя Батьківщина там, де моя бібліотека", до відзначення Всеукраїнського дня бібліотек.
Фотогалерея        Презентація  "Бібліотеки світу"

Бібліотека нашого училища пропонує для користувачів нову послугу-БУККРОСИНГ. Буккросинг-це вільний рух книг. Якщо Вам сподобалася книга, тоді її можна взяти і прочитати. Але  Ви повинні обміняти її на свою цікаву книгу.



ФЛЕШБУК. ВКонтакті створено групу на книгу Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», де учні та співробітники нашого училища ведуть обговорення прочитаної книги. Пропонуємо приєднуватися до обговорення.
За прочитаною книгою «Як вижити в екстремальних умовах» В'ячеславом Базелюком знято відеоролик - буктрейлер, та викладено на сайті за такою адресоюhttps://youtu.be/C-_LvPTizMY YouTube
Приєднуємося та обговорюємо.
За прочитаною книгою «Вклоняємось доземно українському солдату» Дашею Рибак знято відеоролик - буктрейлер, та викладено на сайті за такою адресою https://youtu.be/roU4QEJlTwMYouTube

Приєднуємося та обговорюємо.
 23 листопада в читальній залі бібліотеки відбувся позаурочний захід-віртуальний круїз "Місця сили в Україні", зокрема йшлось про одне з наймальовничих місць України - національний дендрологічний парк "Софіївка".


Конкурс "Талант, як сонце у душі" М.Коцюбинський

Зміст

Інформація про роботу бібліотеки
3
«Талант, як сонце у душі»
5
«Літературі я відданий всією душею». Додаток №1
41
«Безсмертні твори Михайла Коцюбинського». Додаток №2
44
Бліц-вікторини. Додаток №3
50
Літературний конкурс на кращого знавця сюжету повісті «Тіні забутих предків». Додаток №4
52
Бібліодайджест «Наш неперевершений Коцюбинський». Додаток №5
17
Презентація «Співець любові та свободи»
24

 Інформація про роботу бібліотеки Козятинського МВПУЗТ
1. Назва училища: Державний професійно – технічний навчальний заклад «Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту»
Директор: Стецюк Андрій Олексійович
Поштова адреса:       22100
                              Вінницька обл.
                              м. Козятин
                              вул. Катукова, 44
Телефон:                       04342-2-00-65
Електронна адреса: vpuzt@vpuzt.com.ua
2. Автор роботи:       Біньковська Надія Антонівна. 01.03.1961 р.
3. Освіта: вища (закінчила Київський інститут культури ім.. О.Корнійчука у 1988р.)
4. Стаж роботи на посаді бібліотекаря: 35 р.
5. Критерії оцінювання роботи  бібліотекаря:
5.1. Наявність компютерної техніки у бібліотеці:
·              компютерів – 4;
·              ксерокс – 2;
·              телевізорів – 3.
5.2. Матеріальна база, наявність:
·              книгосховище 256 м²;
·              читальний зал 216 м²;
·              читальний зал у гуртожитку 85 м².
5.3. Бібліотечний фонд:
·              на паперових носіях – 51457 прим;
·              на електронних носіях – 3190.
5.4. Підписка періодичних видань на рік: 55 прим.
5.5. Кількість користувачів: 1632.
5.6. Кількість підручників на учнів: 21.
5.7. Відвідування бібліотеки (кількість): 9598


НАВЧАЛЬНО – МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР
ПРОФЕСІЙНО – ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
ДПТНЗ «КОЗЯТИНСЬКЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ ВИЩЕ
ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ»









Бібліографічний покажчик
«Талант, як сонце у душі»
До 150-річчя з дня народження М.М.Коцюбинського







м. Козятин
2014 р.


Бібліографічний покажчик укладено до 150-річчя від дня народження видатного українського письменника М. М. Коцюбинського, ювілейна дата народження якого внесена до Календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО. У відповідних тематичних розділах посібника узагальнено життєвий та творчий шлях М. М. Коцюбинського, представлена бібліографія його творів, статті, літературні розвідки, та Інтернет - ресурси.
Рекомендований для класних керівників та учнів загальноосвітніх шкіл Козятинщини.





Укладач: Біньковська Н.А. – бібліотекар.



















З м і с т

Вступ
4
На прекраснім Поділлі (1864–1889 рр.)
5
Михайло Коцюбинський на педагогічній ниві
5
Переїзд до Чернігова
7
Творчість письменника
7
Висловлювання М.М. Коцюбинського
31
Письменники про М.М. Коцюбинського
32
Бібліографія життєвого та творчого шляху письменника
32
Офіційні документи
32
Твори М.М. Коцюбинського
32
Вибрані твори
33
Література про М.М.Коцюбинського
33
Статті з періодичних видань
34
Музеї М.М.Коцюбинського
35
Бібліографія праць М.М.Коцюбинського
35
Використані джерела
37
Інтернет - ресурси
37



В С Т У П

Михайло Коцюбинський один з найоригінальніших українських прозаїків, блискучий новеліст, який один з перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Саме Коцюбинського Панас Мирний назвав «великим майстром великого слова», порівнюючи його з будівничим, який виводив свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми, і безсмертної широкої любові до людей.
Доля виміряла йому трохи більше ніж 48 років життя. Україна знає і пам’ятає його. Знає і пам'ятає як українського письменника – більшою мірою, і меншою мірою – як громадського діяча. Одним з феноменів Коцюбинського є його виняткова інтелігентність і освіченість. Михайло Слабошпицький у книзі «Що записано в книгу життя» зазначив: «Оскільки Коцюбинський був дитиною глибоко домашньою, а в їхньому домі не культивувалися ідеали мілітарні, чи спортивні, то не мріялося йому, що стане Ганнібалом, Наполеоном чи Христофором Колумбом. Його притягли до себе книжки. Він підсвідомо відчував, що книжка це шлях до того, ким він замріяв стати, Книжки, як засіб переробити себе на краще». Справа в тому, що Коцюбинський не закінчив університету. Для досягнення своєї мети, про яку говорить Слабошпицький, Коцюбинський самостійно опановує широкий світ знань. Коцюбинський знав 9 європейських мов, а через це – відому на той час літературу. Знався на музичному і театральному мистецтві, студіював психологію, етнографію та етнологію, цікавився політекономією, історією медицини, журналістикою. В його домашній бібліотеці підручники, словники, періодичні видання белетристика. Всі надбані знання переливалися у літературну творчість. Коцюбинський міг би стати журналістом, видавцем, книготорговцем, перекладачем. Він не погано знав економіку та фінанси, був гарним статистом і його робота високо цінувалася. В молодості Коцюбинський очолював газету «Волинь», і це теж робив як фахівець. Але все це було для нього не тим. Справою стала література. Попри все, головне попри нестачу грошей, бо в чималенькій родині, яку утримував Коцюбинський, ніколи не було статків. Головне протиріччя, що створювало напругу Коцюбинському все його життя, це протиріччя між покликанням творити і обов'язком перед рідними. Все життя він намагався поєднати не поєднане – заробіток і письменницьку працю. І це йому кінець кінцем вдалося!



НА ПРЕКРАСНІМ ПОДІЛЛІ. 1864-1889 рр.
Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 (5 за старим стилем) вересня 1864 року на Поділлі на мальовничій околиці стародавнього міста Вінниці в родині дрібного службовця.
Батько його – людина добра, чесна й працьовита, але запальна і не стримана, з фантазіями, які ніколи не здійснювалися, не хотів терпіти утисків і несправедливості від керівництва, тому часто міняв роботу і одержував мізерну платню. Разом з ним їздила по селах, містах і містечках Поділля і родина. «Дитячий вік мій (до 7 літ) пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім і прекраснім Поділлі», – згадував М. Коцюбинський.
Дитинство письменника минало в теплому дружньому сімейному колі, хоч інколи і в скрутних матеріальних умовах. Кволий, худенький хлопчик з блідим матовим обличчям був улюбленцем родини, особливо матері Ликерії Максимівни, – жінки доброї, люблячої із складною й глибокою душею. Їй було властиве тонке розуміння літератури та мистецтва. Саме під впливом матері та народних пісень у хлопчика виник потяг до літературної творчості. М. Коцюбинський згадує, що вже у 8-9 років він і сам почав складати пісні за взірцем народних, а у 12 років написав велику повість з фінського життя.
У сім'ї повсякденною мовою спілкування була російська, але одного разу в дитинстві, коли малий Михайлик захворів, під час марення він раптом заговорив українською, здивувавши цим усіх домашніх. Коли після одужання хлопчику розповіли про це, він ще більше зацікавився українським словом.
В кінці 1872 року родина Коцюбинських переїхала з Вінниці на село, а з відти 1874 року в м. Бар, де існувала початкова школа.
Одинадцятирічний Михайлик вступив до школи 1 вересня 1875 року, склавши іспит до 3-ї групи.
У 1876 році він вступив до Шаргородського духовного училища. Тут він захопився читанням творів українських, російських і зарубіжних класиків, вивчав філософські твори. На першому році навчання в бурсі до рук Михайла потрапляють оповідання Марка Вовчка, Шевченків «Кобзар», і хлопець сам береться за перо.
Закінчивши 1880 року Шаргородське училище, він поповнює свої знання самоосвітою, готується скласти екстерном екзамен за програмою гімназії, мріє вступити до університету. Повернувшись до Вінниці, Михайло Михайлович дає приватні уроки, щоб заробити трохи грошей на підтримку сім'ї. Часом він виїжджає в село, щоб навчати панських дітей.
Ночами просиджує над книгами. Отже, у дев'ятнадцятирічному віці Михайло змушений розпочати самостійне і доросле життя, він стає годувальником і главою родини.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ НА ПЕДАГОГІЧНІЙ НИВІ
Після закінчення Шаргородського духовного училища Михайло заробляє на прожиття, даючи приватні уроки дітям з заможних родин. Педагогічною працею він займається із 1883 року потай, бо, по-перше, не мав учительського диплому, а по-друге, дістав статус «політично неблагонадійного».
Незважаючи на свою завантаженість приватними уроками, Михайло довго засиджувався над книжками, готувався до іспитів на атестат зрілості. Крім репетиторства та самоосвіти, Михайло робив перші кроки на літературній ниві. Протягом 1884-1886 рр. написано перші оповідання українською мовою «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», «21-го грудня на Введеніє» і «Дядько та тітка». Ці твори він «призначив для народу». За життя М. Коцюбинський ніколи не друкував ці перші проби пера, а побачили вони світ лише через десять років по смерті письменника.
Своєю педагогічною майстерністю М. Коцюбинський досить швидко став відомим серед вінницької аристократії та серед представників заможних верств міського населення. У травні 1890 р., отримавши закордонний паспорт у Києві, він вирушає до Львова, щоби познайомитись із тамтешніми літераторами, видавцями і редакторами українських журналів та газет. Найбільшого значення для нього набуло знайомство з І.Франком, яке згодом переросло у велику творчу дружбу. Між ними утворився сталий епістолярний зв'язок. 1891 року М. Коцюбинський екстерном склав іспит на народного вчителя.
Всі сподівання про своє майбутнє письменник пов'язує з літературою і повертається до напруженої літературної праці. Пише і надсилає в Галичину для публікації вірші («Наша хатка», «Вечір», «Завидющий брат»), оповідання для дітей («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»), науково-популярні статті й нариси («Причинок до біографії Тараса Шевченка», «Шевченкова могила», «Життя українців по малих містах», «Вироби селянок з Поділля на виставці в Чикаго»), популярні біографії видатних людей («Нюрнберзьке яйце»), переклади українською мовою з Чехова («Івасик»), Гейне («Як красно на світі», «Зогрій мої груди недужі»), Міцкевича («Поворот тата», перша пісня «Пана Тадеуша»), Ожешко («Та дейко»), Достоєвського («Святий вечір у Христа»), Потапенко («Задля хазяйства»), Вагнера («Люди та собаки»). Він переклав також кілька творів І. Франка російською мовою («Лиса и пастбища», «Хороший заработок».
Активний зв'язок письменника з українським зарубіжжям насторожував російську владу. Педагогічна майстерність та викладацький хист знаходили своє відображення в художніх творах і подальшій громадській та культурній діяльності.
У 1892 році з труднощами Коцюбинському вдалося влаштуватися на роботу, яка забезпечувала стабільний заробіток, – у Філоксерну комісію.
У Бессарабії Коцюбинський мав можливість вивчати мову, фольклор, звичаї не тільки свого народу, я й молдавського, який населяв ці землі.
Навесні 1895 року, після трирічної роботи в Молдавії, М. Коцюбинський їде працювати до Кримського філоксерного комітету. Але туга за рідною Вінниччиною не полишає прозаїка. Швидко самотність для нього стала нестерпною. На щастя, восени її порушила наречена Михайла Коцюбинського Віра Дейша, з якою познайомився у Чернігові. І незабаром (26 січня 1896 року) вони одружилися. Віра Устимівна стала справжнім другом і помічником Михайла Коцюбинського. Допомагала йому в літературній роботі. Думка про те, що письменництво повинно стати джерелом фінансування родини, була не тільки у Михайла Михайловича, а й у його дружини. Саме вона понад усі родинні цінності поставила творчу працю чоловіка, взяла на себе весь побутовий сімейний тягар. Михайло Михайлович, звичайно не стояв осторонь, але Віра Устимівна віртуозно головувала в родині.

ПЕРЕЇЗД ДО ЧЕРНІГОВА
Тяжка та виснажлива праця впливала на здоров'я письменника. Протягом 1896 – 1897 років йому дуже не таланило. Повертаючись з Криму, Михайло Михайлович застудився. Придбав тяжкий ревматизм і початок хвороби серця. Отже, через недугу Коцюбинський не міг серйозно зайнятися пошуком постійного і стабільного місця роботи. Але його увага все більше зосереджувалась на Чернігові як майбутньому місці постійного проживання.
В липні 1897 року Коцюбинський з своєю родиною переїжджає до Чернігова, де йому пообіцяли посаду у земстві. Згодом в цій посаді йому відмовили як «неблагонадійному». Поки тривали всі бюрократичні формальності, М. Коцюбинському потрібно було утримувати родину. Він їде до Житомира і працює у редакції газети «Волинь» (редагує відділи «Хроніка», «Свет и тени русской жизни»).
З переїздом до Чернігова, завдяки клопотанням Б. Грінченка, М. Коцюбинський отримує посаду діловода у Чернігівській губернській земській управі і тимчасово завідує народною освітою. Подружжя Коцюбинських стає членами чернігівської "Громади", яка була нелегальною організацією. З ініціативи М. Коцюбинського та підтримки громади в Чернігові засновано "Товариство сприяння народній освіті в Чернігівській губернії", де письменник викладав історію української літератури.
Чернігівський період був найбільш плідним у його творчості та громадському житті. Найкращі твори класика – «Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Дорогою ціною», «Хвала життю», «Fata Morgana», «Тіні забутих  предків», що принесли авторові світову славу, були написані саме тут, у стародавньому Сіверському місті.
У сучасному Чернігові з 1934 року діє літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського, а у 1939 році на подвір'ї музею з'являється пам'ятник письменнику.

ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИКА
Писати Коцюбинський почав рано, перші його твори не збереглися. Ранні оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21 грудня на Введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886) за життя письменника не друкувалися. Перше оповідання позначене впливом поширених у колах української народницької інтелігенції 70-80-х рр. поглядів на просвіту як на ефективний засіб поліпшення становища народних мас.
Уже з перших друкованих творів особливу увагу сучасників привернув цикл дитячих оповідань «Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), які високо оцінив Панас Мирний. «Прочитав я її та й нестямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! - писав він у листі до Коцюбинського від 15 травня 1898 р. з приводу «Хариті».- Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику, безмірно велику картину людського горя, краси світової, виявляють бездонну глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!».
В основі «Хариті» та інших його ранніх оповідань про дітей покладений народний погляд на виховання, діти починають усвідомлювати себе як особистості у праці, переймаючись щоденними турботами дорослих. Дітям властиві високі моральні якості – доброта і повага до батьків, що було характерним для більшості представників народу. М.Коцюбинський майстерно розкриває психологію дітей, їх думки й переживання. Так, у «Хариті» він стежить за боротьбою різних почуттів (страх, бажання допомогти хворій матері, захоплення красою природи тощо); у «Маленькому грішнику» правдиво зображує турботу Дмитрика про хвору матір, його безжурні дитячі ігри, каяття, гіркий жаль за матір'ю.
В оповіданнях про дітей намітилася така особливість творчості письменника, як поетичне відтворення дійсності. На думку письменника, «природа – це «чаша, з якої мільйони людей пили і п'ють красу і випити не можуть». Він досяг великої майстерності у змалюванні природи і людини. Через образ квітки, рослини, комахи навчився передавати людські почуття, вир пристрастей, надій, потяг до ідеалу. Михайло Михайлович зображує природу так, що вона постає перед читачем, наче жива. І не випадково письменник назвав оповідання «Ялинка». Маленьке зелене деревце стало одним з головних героїв оповідання. Воно по-своєму відчуває і переживає події. Ялинка радіє, коли бачить Василька і його батька. Вона лякається і тремтить, наче людина, якій роблять боляче, коли починають її рубати. Для цього Коцюбинський використовує порівняння. Письменник порівнює коливання гілочок ялинки на вітру з рухами радості. Він зауважує, що зелене деревце «наче раділо гостям». Або, коли Васильків батько почав рубати ялинку, вона затремтіла, «наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг». І чим далі рубали її, тим більше вона дрижала, «наче в пропасниці». Коцюбинський широко використовує багатство народної мови, добирає відповідну синоніміку, часто підпорядковує ритм оповіді звуковій характеристиці певного явища. Мальовничість, експресивність, зображення руху, звукова «оркестровка» твору, художній лаконізм – такі особливості оповідань про дітей.
Для розкриття найпотаємніших закутків душі маленьких героїв, їхніх характерів М. М. Коцюбинський використовує і такий художній прийом, як портрет, секрети створення якого він також добре знав. Кожна деталь портрета не тільки дає уявлення про зовнішній вигляд героя, а й характеризує його соціальний стан, спосіб життя, вдачу, тобто характер. Портрет, пейзаж (опис природи), епітети, порівняння та інші художні прийоми - це своєрідні фарби, знаючи секрети яких М. М. Коцюбинський малює переконливі, правдиві характери людей, їхні почуття, переживання.
У творах 90-х років Коцюбинський зупиняється на безправному становищі малоземельного селянства («На віру»), підкреслює людяність і благородство бідняків («П'ятизлотник», «Помстився»), їх нестримне прагнення до кращого життя, до волі («На крилах пісні», «По-людському», «Дорогою ціною»), шукання правди («Ціпов'яз»). Тяжка доля селян, соціальна нерівність - першооснова тих творів. Бажання кращого життя, щастя, протест проти патріархальних звичаїв і передсудів, проти прогнилої моралі та хижацьких законів тогочасного суспільства є темою повісті «На віру» (1891). У творі розрив головного героя Гната з нелюбою жінкою Олександрою і життя «на віру» з милою його серцю Настею, драматичні перипетії і трагічний фінал сімейно-побутового конфлікту переплітаються з рядом інших соціальних проблем. Однак при всій правдивості деталей і картин сільського побуту, конфліктів між ревнителями патріархальщини і молоддю, в сюжеті проглядає поширена в літературі цієї доби, надто в драматургії, схема: герой любить одну, через непорозуміння чи підступи ворогів одружується з іншою і стає жертвою фатального збігу обставин: в стані афекту Гнат вбиває першу дружину і йде на каторгу. Сила кохання у Гната до Насті, яка залишилася вдовою, ламає всі умовності тодішньої моралі; він рве ланцюги «святого письма», що не дозволяли розлучатися, і знаходить на якийсь час втіху і спокій в житті «на віру» з коханою.
Традиційна манера письма все ще міцно тримала в обіймах Коцюбинського - у прийомах типізації образів-персонажів, способах створення пейзажних картин, загальних мовностилістичних особливостях спостерігаємо велику залежність Коцюбинського від І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Тим не менше глибшою стає індивідуалізація образів, вчинки персонажів краще вмотивовані, вправно побудовано експресивні діалоги, насичені просторіччям, жартівливими фразеологізмами, приказками і прислів'ями.
У «Ціпов'язі» та «П'ятизлотнику» (1892) сюжет будується не на побутовій трагедії, як у повісті «На віру». Тут значно менше зовнішніх описів, велика увага приділена психології персонажів, причому характери і вчинки героїв соціально зумовлені. Психологічний аналіз дедалі поглиблюється. Так, в оповіданні «П'ятизлотник» увага зосереджується на думках і переживаннях старих селян Хоми і Хими. Дійсність, події у творі подано крізь сприйняття героїв – бідних, знедолених селян. Внутрішній монолог і невласне пряма мова стають основою змалювання, заміняють авторську мову. В центрі твору – «старий білий п'ятизлотник», за допомогою якого розкриваються образи старого подружжя, підкреслюється високе душевне благородство бідняків. Напруженість дії, її драматизм і полягає в показі того, як важко доводиться оберігати жінці свого п'ятизлотника. Вона на собі відчуває голод і безвихідь, але змушена боронити єдине, що в неї залишилося, берегти не для себе, а для інших. Тому так вражає розв'язка оповідання, коли старі після почутої в церкві проповіді попа, уявляючи голодні страждання людей десь у далеких невідомих краях, піднімаються до справжнього громадянського подвигу самопожертви, віддають єдине, що в них є, на допомогу іншим. Показуючи життя трудівників села, опоетизовуючи їхні високі моральні якості, Коцюбинський намагається піднести образ позитивного героя як приклад для наслідування. В українській літературі мірою моральної і духовної висоти стала людина з народу, оскільки саме в ній бачився образ високої духовності.
Значним кроком вперед у творчості Коцюбинського було оповідання «Ціпов'яз» (1893), в якому стверджується непримиренність інтересів бідноти й багатіїв, що навіть рідних братів роблять ворогами. Використовуючи мотиви народних казок про Правду і Кривду, про двох братів – багатого і бідного, Коцюбинський зіставляє характери Семена і Романа Воронів. Останній пнеться в сільські писарі, мріє вивчитись і стати великим паном. На прикладі Романа Коцюбинський показує народження буржуазії в селі, підкреслює закономірність розшарування селянства. Семен уособлює простого бідного селянина, який, не маючи землі, прагне знайти з цього якийсь вихід. Крім цього, у творі порушується проблема розчарування селян в царських ілюзіях. Семен уже замолоду почав задумуватися над причинами соціальної несправедливості. Він твердо переконаний, що так далі жити не можна, що земля має належати тим, «хто коло неї ходить». Єдине, що йому залишається – віра у царя, сподівання на його милість. Коли ж на «прошеніє» Семена приходить відповідь – «оставлено без послєдствія», зазнають краху й царистські ілюзії селянина.
У казці «Хо» (1894) Коцюбинський різко виступає проти «страху людського», проти нерішучості і боягузтва в громадсько-політичній боротьбі, які стають на заваді суспільному прогресові; письменник оспівує сміливість, рішучість і згуртованість тих «нових лицарів», які повстануть першими. Твір побудований на протиставленні людей забитих, заляканих людям сміливим, енергійним, рішучим. Головна увага автора зосереджена на гострому викритті політичного ренегатства тогочасної інтелігенції, уособленої в образах Ярини Дольської і Макара Івановича Літка. Їм письменник протиставляє молодь, яка щиро любить рідну країну, вірить у її краще майбутнє, береться до роботи, не лякаючись небезпек і труднощів. В такий спосіб у казці «Хо» (1894) Коцюбинський, тенденційно підносячи значення просвітницької діяльності, подає також гостре сатиричне розвінчання окремих представників тогочасної інтелігенції, які при найменшій загрозі урядових репресій зрікаються своєї культурницької програми.
Композиційно казка складається з кількох майже самостійних частин зі своїми окремим виразно окресленим сюжетом, образами, конфліктом. Об'єднує їх лише казковий образ Хо та загальна тенденційна спрямованість. В першому розділі твору постає алегоричний образ страху, три наступні розділи конкретизують тему страху, показуючи наслідки непотрібного залякування, нерішучості, жалюгідного тремтіння перед невідомим.
В образку «Помстився» (1893), як і в «П'ятизлотнику», акцентується на благородстві трудящої людини, далеко чеснішої і великодушнішої за неробу-дворянина. Правдиве психологічне вмотивування вчинків героя, майстерний діалог, барвисті картини розкішної південної природи, пластичність і об'ємність образів, вміле й доречне використання народнопісенної лексики - все це свідчить про зростаючу художню майстерність письменника.
Повість «Для загального добра» напівавтобіографічна як за життєвим матеріалом, так і за світоглядною кризою, яку переживає член комісії по боротьбі з філоксерою, її головний герой Тихович. В центрі гостросюжетної розповіді - доля молдавського селянина Замфіра Нерона. Добросовісно працюючи на своєму винограднику, він зумів досягти певного добробуту. Однак сталося нещастя – рослинна тля – філоксера напала на його виноградник. У село прибуває філоксерна комісія, щоб допомогти селянинові – знищити роками виплекану лозу, аби тля не перекинулась на виноградники інших господарів. Здійснюється це для загального добра. Це розоряє сім'ю Замфіра Нерона, в результаті чого вмирає його дружина. Він показує, що псевдоборотьба з філоксерою, запроваджувана урядом, не тільки не поліпшувала становища, а навпаки - несла злидні й голод місцевому населенню. «Радикальні» методи боротьби з філоксерою відбирали у селян їх єдиний «хліб». Зрештою у Замфіра лишилась тільки глуха ненависть до всього, що зветься паном, що чимось пов'язане з школою, наукою, законом.
Усі події, змальовані у творі, подані автором через сприйняття Тиховича - другого з двох основних персонажів оповідання. Для Замфіра Тихович - теж «пан», уособлення антинародного «закону». Проте - це людина з чистим серцем, яка щиро хоче допомогти селянинові, тому вірить, що можна запобігти народному лиху, діючи в рамках законності. Крах цієї віри становить зміст еволюції Тиховича. Поволі він все більше сумнівається, чи справді корисну справу вони роблять людям. Він починає розуміти, що не такі повинні бути методи допомоги селянам, бо це не змінить їхнє економічне становище. Високо оцінив це оповідання Франко, бо написане воно на «не торканому нашою белетристикою» матеріалі, в ньому «розкішними фарбами» змальоване життя селян-молдаван і наявна «добре вироблена літературна техніка». Творче зростання автора виявилося у більш помітному відході від стильових зразків літературних учителів, двоплановій композиції, в органічному злитті двох планів у трагічному конфлікті, осмисленому в широкому суспільному аспекті. Відчутно виявилося і притаманне зрілому Коцюбинському майстерне використання художньої деталі.
У період кінця ХІХ – початку ХХ ст. поглиблюється критика народництва («Посол від чорного царя», 1897; «Лялечка», 1901), з'являється тема робітничого класу (цикл «Свет и тени русской жизни», 1897-1898; «По-людському», 1900), виразніше виступає ідея непримиренності у боротьбі («Дорогою ціною», 1901), посилюється інтерес до інонаціонального життя: крім молдаван («Пе коптьор», 1896; «Посол від чорного царя»; «Відьма», 1898), на сторінках його творів бачимо татар («В путах шайтана», 1899; «На камені», 1902), циган і турків («Дорогою ціною»), а у статтях циклу «Свет и тени русской жизни» знаходимо відомості з життя великоросів, якутів, калмиків тощо.
Крім оповідання «Для загального добра», Коцюбинський написав ще два про життя молдаван: «Пе-коптьор» (1896) і «Відьма» (1898). В цих оповіданнях реалістичне змалювання народного життя з його «світлими» і «темними» сторонами не сумісне з народницьким доктринерством. У цих творах починає звучати не знана до того у творах Коцюбинського гумористична нота. Показуючи душевне благородство своїх героїв-селян, автор з іронією звертає увагу на їх простодушну наївність і забобонність, породжені застійністю патріархального побуту. У цих невеличких «образках», як назвав їх сам автор, проявилися такі риси художнього обдарування письменника, як тонкий гумор та іронія, майстерність психологічного аналізу, ліризм зображення, уміння змальовувати масові сцени, зв'язок художнього слова із музикою.
У другій половині 90-х pp. зростає прагнення письменника вивільнитися від застарілих літературних канонів, виробити власні художні принципи. Він знаходить свої форми і художні засоби відображення нових життєвих явищ. Увагу його привертає насамперед соціальна, морально-етична і філософська проблематика.
З Криму, як і з Молдавії, Коцюбинський виніс не екзотичні образи, сцени, а теми, які давали можливість порушити злободенні суспільні проблеми. У статті «З останніх десятиліть XIX ст.» І. Франко писав: «...Коцюбинський далеко не етнограф-обсерватор. Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високими гуманними чуттями і ясним поглядом на життя». У нарисі «В путах шайтана» (1899) дальше поглиблення соціальності реалістичного малюнка й викриття влади патріархальних звичаїв і забобонів уже досягається перенесенням уваги з селянського життя на ширші кола суспільності: тут виступають і духовні особи, і заможні дівчата «європейки», і характерна фігура провідника Септара, що засвоїв новітню ідеологію, і вже на цьому фоні – звичайна сільська дівчина Емене. Протест Емене набуває широкого змісту – вона прагне вирватись з-під влади вікових морально-побутових устоїв у якийсь новий світ, уособлений у Септарі і «європейках». Зосереджуючи увагу на руйнуванні старих патріархальних звичаїв татарського села і народженні в ньому паростків нового, Коцюбинський вдається до новаторського способу художнього зображення. У творі майже немає описів, побутових подробиць, широкої характеристики персонажів, розгорнутого традиційного сюжету. Дійсність передається виключно через суб'єктивні враження й почуття персонажа у поєднанні з об'єктивною авторською розповіддю, що характерне для творчості Коцюбинського 900-х років. Пейзаж як елемент традиційного обрамлення часом майже зникає. Зовнішні деталі («сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою») втрачають самостійне значення, цілком підпорядковуючись настроєві. І загальна тональність малюнків природи, і характер її озвучення, і вибір епітетів не лише передають стан Емене, а й умотивовують її інтерес до життя «гяурів», що здається їй вільним, красивим у своїй самостійності, до «європейок», що не ховають обличчя. Септарі приваблює її не тільки красою, а й тим, що він подолав патріархальні вірування, не побоявшись прокляття «батьків». Тема забобонів стає, власне, темою їх подолання: не патріархальні закони і звичаї, а «шайтан», що виступає як дух волі, встановлює свою владу.
Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). Протягом 90-х pp. полемічна спрямованість проти народництва у його творчості ставала дедалі відчутнішою. Коли в повісті «Для загального добра» розчарування в народницькій ідеології стало основним змістом світоглядної кризи героя, за якою вгадується його майбутнє духовне оновлення, то в оповіданні «Лялечка» вчителька Раїса Левицька переживає саме крах народницьких уявлень, опиняється в тупику, з якого вже не може вийти. Виклавши спочатку коротко історію формування поглядів Раїси, письменник простежує визрівання духовної кризи героїні в потоці її повсякденного життя, відірваного від реального народу. Раїса «рвалась із шкільних стін на волю, на службу «народові», але, коли вона потрапила в рідне село, то «там не було того улюбленого страдника, народу, він був десь далеко, в Росії; на селі були самі мужики, яких Раїса добре знала і не дуже любила». В «Лялечці» він критикує народницьку ідеалізацію села, сільської школи і, головне, народницької інтелігенції, що деградувала і вироджувалась, і навіть ширше – критика спрямовується проти самої народницької ідеології, яка в ті роки перероджувалася і не могла вказати правильних шляхів своїм послідовникам.
В оповіданні увага зосереджена саме на психічному процесі, на неусвідомлюваному самою героїнею сповзанні з ідейних позицій борця, яким хотіла бачити себе Раїса. У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Письменника цікавить не стільки саме «падіння» Раїси, як глибоко прихований процес його визрівання. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського. Любов Раїси доконує її духовне переродження – почуття, яке облагороджує, робить її апатичною, гасить в ній громадянські інтереси.
Перевага психологічних малюнків над «подійністю» як жанрова ознака «Лялечки» (надалі це не раз зустрічатимемо у Коцюбинського), трактування «подій» в грубувато-комедійному дусі, переведення трагедійного мотиву запізнілого й неподіленого кохання в план сатиричний (народолюбка стає помічницею попа у всіх його справах, включаючи підготовку промов у церкві й нагляд за сапальницями) - все це становить ідейно-художню своєрідність твору.
Але зміст «Лялечки» не можна обмежувати лише її антинародницьким спрямуванням. Життя Раїси - це, зрештою, історія нещасної жінки, що не знайшла свого місця, не здобула щастя. Сатиричне змалювання вчительки пройняте гіркою, навіть сумною іронією. Активний, наступальний гуманізм письменника виявився тут у поєднанні гострої критики неспроможних переконань і особистої слабкості Левицької з щирим співчуттям до тяжкої долі цієї довічно самотньої жінки.
Якщо Семен із твору «Ціпов’яз» покладав надії на царя, ілюзорність яких викриває письменник, то герої твору «Дорогою ціною» (1901) прагнуть здобути волю, жертвуючи власним життям. За допомогою цього оповідання Коцюбинський нагадує про одвічні традиції боротьби народу за волю. Волелюбні устремління народу розкриваються в образах Остапа, Соломії та Івана Котигорошка. Особливо привабливий образ Соломії. Вродлива, сильна й енергійна, з непереборним прагненням до волі, вона залишає рідне село, переборює усі труднощі небезпечної подорожі, рятує Остапа від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Вперше в українській прозі виникає образ мужньої жінки-втікачки, яку лише смерть може зупинити на шляху до мети.
Виховані на волелюбних традиціях Остап і Соломія органічно не зносять гніту, «Воля, воля, воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення». Він не раз з обуренням говорив людям, що «пора висунути шию з панського ярма», а, підрісши, свій протест виявляв через втечу. Воля або смерть – на це йдуть Остап і його кохана. І хоч твір закінчується трагічно (на дні Дунаю знаходить свою могилу Соломія, в неволю повертають Остапа), але від усіх його сторінок віє впевненістю в перемозі над рабством.
Оповідання має чимало елементів пригодницького твору. Одразу після невеличкого вступу, який окреслює історичну атмосферу часу, читач поринає в динамічне розгортання подій. Письменник навіть не розповідає про те, як готувалися до втечі Остап і Соломія, як виношували цю ідею. Напруження дії підтримується повною небезпек дорогою, їх перебуванням в екзотичному середовищі циган, причетних до крадіжок і вбивства. Несподіваною виявляється й кінцівка твору. Соломія та Іван Котигорошко намагаються відбити полоненого Остапа від турецької варти, але гинуть. На диво, живим залишається тільки Остап, який, здавалося б, був в абсолютно безвихідному становищі. Крім теми протесту проти кріпаччини, неволі, у творі є ще тема кохання. Письменник створює героїчний образ української жінки – сміливої, мужньої, кохаючої. Боротьба Соломії за своє кохання до Остапа – це її жіночий вияв свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної.
Рельєфно змальовані персонажі, одухотворено піднесені образи і тон оповіді, емоційно напружений сюжет, чудові персоніфіковані пейзажі надають творові романтично-героїчного звучання. Події подано через схвильовану уяву втікачів, коли почуття дійсності втрачалося, усе набувало незвичайного, казкового характеру. Автор персоніфікує, психологізує оточення і через нього розкриває внутрішній стан героїв. Оповідання сповнене динаміки, внутрішньої експресії. Уміло використовується ритмомелодика чітко індивідуалізованої мови персонажів, темп якої співзвучний настроям, переживанням, подіям, що змальовуються.
В оповіданні виразно відчутний відгомін героїчного фольклору, зокрема пісень про гайдамацький рух 1768 року. Він виявляється в емоційній піднесеності самого тону розповіді, змалюванні подвижництва героїв, у напруженому розвитку сюжету і – головне – в героїчності самих характерів. Від народної поетики йде яскрава образність твору, його пісенна ритмомелодика, його життєствердний пафос. Героїка народної боротьби – центральна тема твору.
Письменник романтизує своїх героїв, їхні пригоди. І водночас вони виглядають цілком достовірними, правдивими. Досягає цього він за рахунок реалістичної передачі психології персонажів. Надзвичайної майстерності досягає письменник, використовуючи пейзаж для відтворення переживань героїв. Природа створює ту незвичайну романтичну атмосферу, яка не тільки передає почуття героїв, а й стає узагальненим образом трагічності, минущості й вічності життя і кохання.
У 90-х роках Коцюбинський відходить від традиційної народницької етнографічно-побутової манери письма і зосереджує увагу на психології персонажів. На початок 900-х років він визначився уже як талановитий оригінальний художник. Франко у статті «З останніх десятиліть XIX в.» відзначав глибокий ліризм, психологічне проникнення в образ, романтичну поетизацію позитивних героїв. Він називає письменника «одним з найкращих наших новелістів».
У 900-х роках Коцюбинський виступає яскравим представником соціально-психологічної новелістики («На камені», «Поєдинок», «Цвіт яблуні», цикл «З глибини», «У грішний світ»). Для його творів характерна виняткова пластичність образів, мальовничість описів природи, стислість і лаконічність оповіді, використання засобів суміжних мистецтв, їм властивий гострий драматизм і напруженість дії, різкі контрасти, незвичайні асоціації. Переважає безпосереднє ліричне самовираження характерів дійових осіб, передача об'єктивного світу речей і явищ через уявлення і почуття героїв (звідси музикальність прози Коцюбинського). Як і Стефаник, Коцюбинський особливо гостро відчував потребу оновлення арсеналу поетики української прози. «Нове, – писав Франко, – що вносять у літературу наші молоді письменники, такі, як Стефаник і Коцюбинський, лежить не в темах, а в способі трактування тих тем, у літературній манері, або докладніше – в способі, як бачать і відчувають ті письменники життєві факти». І.Франко відзначав, що українська нова проза, яку представляли Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська та ін., «се незвичайно тонка, філігранна робота; її завдання – наблизитися скільки можна до музики. Задля сього вона незвичайно дбає о форму, о мелодійність слова, о ритмічність бесіди. Вона ненавидить усяку шаблоновість, ненавидить абстракти, довгі періоди і зложені речення. Натомість вона любується в сміливих і незвичайних порівняннях, в уриваних реченнях, у півслівцях і тонких натяках». Даючи цю характеристику, Франко мав на увазі, зокрема, такі новели Коцюбинського, як «На камені», «Цвіт яблуні». Ці оповідання – зовсім різні за темою: у першому – знов-таки малюнок з життя татарської оселі, в другому – епізод з життя інтелігенції, але обидва вони виступають як утвердження нової манери письма, що її виробив Коцюбинський.
Твір «На камені» (1902) І. Франко вважав однією з найкоштовніших перлин нашої літератури. Новела вражає пластичністю людських характерів, мальовничістю образів природи. Адже у Коцюбинського навіть звуки інколи мають певне забарвлення: «сріблястий регіт мокрих листочків», «чорна тиша», «золотий усміх» тощо. Сам письменник у нарисі «На крилах пісні» (1895) зазначав, що звуки пісні, які торкалися його вуха, лягали перед ним барвами, малювали йому з дивною яскравістю цілі образи. Новелу «На камені» письменник назвав аквареллю. Це йде від суміжних з літературою мистецтв - малярства й музики. У творі справді переважають живописні образи. Колоритні картини моря і гір, сповнені невтихаючого гомону життя, виразно постають перед уявою читача. «акварель» справді «відзначається м'якістю в передачі кольорів напівекзотичної для українського читача кримської природи, мальовничою образністю в зображенні татарського села, навколишніх гір і яскравою живописністю і музичністю у відтворенні неспокійного хвилювання моря». Хоч уся перша частина твору композиційно виконує роль експозиції, хоч новеліст подав тут широкі пейзажно-жанрові описи, все ж він, як зазначав І. Франко, і до нових, незвичайних тем підходив не як етнограф-обсерватор, а як письменник-психолог, письменник-гуманіст, що свої завдання вбачав у глибокому дослідженні взаємин особистості з соціальним середовищем, у вмотивуванні поведінки людини під впливом оточення.
Коцюбинський у творі «На камені» (1902) дає новий – героїчний – варіант сюжету, побудованого на зіткненні усталених звичаїв і цупких забобонів з волею до щастя. Фатьма прагне вирватись з пазурів старого побуту навіть ціною смерті і робить без ніяких вагань найрішучіший крок, сміливість якого, нечувана в татарській оселі, підкреслена самим вибором сімейного стану героїні, – адже вона одружена. Любов до Алі, цілком природна для молодої жінки, є водночас вибухом протесту. І ця рішучість, і втеча через гори, і трагічна загибель героїв, і система тропів («Фатьма йшла попереду - зелена, як весняний кущ»; над кручею «кидалася, як чайка, Фатьма»; Алі, «високий і гнучкий, як молодий кипарис, здавався на тлі неба велетнем»; од його лиця, «блідого й гордого, била відвага молодого орла») - все надає образам Фатьми та Алі високої поетичності.
Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою. Письменника цікавить тут основне питання естетики – ставлення мистецтва до дійсності – і, як окремий (але надзвичайно важливий) момент того ж питання, особливості творчого процесу, психологія виникнення образу. Сюжет побудований не на розгортанні зовнішніх обставин і подій, а на тонкому аналізі реакції героя-митця на ці обставини (тяжка хвороба і смерть єдиної доньки), послідовному простеженні взаємодії внутрішніх порухів, що підсилюють вразливість художника («чуткий, як настроєна арфа, що звучить струнами од кожного руху повітря»; «Я роблюсь занадто чутким, мої очі помічають те, чого раніше не бачили») під впливом трагічної ситуації і водночас – процесу народження образів задуманого роману: «Все воно здасться мені... колись... як матеріал... я се чую, я розумію, хтось мені говорить про се, хтось другий, що сидить у мені... Я знаю, що то він дивиться моїми очима, що то він ненажерливою пам'яттю письменника усичує в себе всю сю картину смерті на світанні життя...». Саме тут вперше найвиразніше виявляється така характерна риса стилю Коцюбинського - новеліста 1900-х років, як органічне поєднання психологічного заглиблення у внутрішній світ персонажа з яскраво вираженим авторським ліричним почуттям, що за допомогою прийомів невласне прямої мови стирає відчутну грань між автором і героєм, інтимізує оповідь. Буквально кожна деталь, своєрідно переломлена крізь збуджену психіку героя, передає його душевні й фізичні страждання. В уяві батька, що вже третю безсонну ніч міряє кроками свій кабінет, проходять десятки різноманітних картин, поєднаних болючим роздумом про смертельно хвору доньку, про трагічний кінець, який наближається з фатальною неминучістю.
Внутрішній психологічний сюжет етюду ускладнюється тим, що в незвичайній трагічній ситуації перебуває не просто батько, а ще й митець. І його до краю напружена пам'ять фіксує, занотовує мимоволі кожну подробицю трагедії, його очі й мозок «жадібно ловлять усі деталі страшного моменту... і все записують... І те велике ліжко з маленьким тілом, і несміливе світло раннього ранку, що обняло сіру ще хату... і забуту на столі, незгашену свічку, що крізь зелену умбрельку (ковпачок) кидає мертві тони на вид дитини... і порозливану долі воду, і блиск свічки на пляшці з лікарством...».
Прекрасною художньою знахідкою новеліста став символічний образ яблуневого цвіту. Жорстокість смерті, трагедію батька особливо чітко відтінюють «рожеві платочки» цвіту яблуні, машинально зірваного героєм. Образ зірваного цвіту глибоко входить у душу нещасного батька, асоціюється в уяві читача з передчасно перерваним життям дитини, стає тим завершальним акордом, який характеризує справжній мистецький твір.
У творі «Поєдинок» (1902) Коцюбинський виступив проти негативних явищ, що перешкоджали вільному розвитку людини, виявленню її активності, висміяв нікчемність і порожнечу міщанського життя, обивательщини. Твір, по суті,- психологічний «образок», тонкий аналіз того процесу, коли з глибини людської істоти «встають нікчемність, фальш, компроміси» і штовхають її на підлість. За тонким розкриттям характерів малопомітних, дрібних, часом зовсім нікчемних людей, за глибоким викриттям пошлості і дріб'язковості їх інтересів Коцюбинський близький до А. Чехова.
У циклі алегоричних мініатюр «З глибини», що складається з чотирьох поезій у прозі («Хмари», «Утома»-1903, «Сон» і «Самотній» - 1904), Коцюбинський знову торкається питання про значення мистецтва і вважає завданням поета - закликати до активної діяльності. Душа поета уявляється йому переповненою скорботами світу, теплою од жалю й невиплаканих сліз. Вічно невдоволена, у вічних пошуках, вона завжди неспокійна, палає великим і праведним гнівом.
У творах Коцюбинського 1903-1912 років спостерігаємо дальше розширення географічного діапазону: крім життя Наддніпрянської України (в більшості творів), Гуцульщини («Тіні забутих предків»), Криму («У грішний світ», «Під мінаретами») з'являються картини з життя Італії («Сон», «На острові», «Хвала життю») і відповідно - образи трудящих різних націй. Урізноманітнюється соціально-класовий і професійний склад персонажів - виступають поміщики, куркулі, середнє селянство, сільський пролетаріат («Fata Morgana»), генерали («Коні не винні»), великі царські урядовці («Невідомий»), тюремники, кати, поліційні наглядачі, «таємні агенти» («Persona grata», «Як ми їздили до Криниці», «Подарунок на іменини»), фабричні робітники («Fata Morgana»), адвокати («Сміх»), письменники («Intermezzo»), професійні революціонери («В дорозі», «Невідомий»), багаті туристи («На острові»), ченці («У грішний світ») тощо.
1904 роком датовані два близькі за ідейним спрямуванням оповідання М. Коцюбинського - «У грішний світ» і «Під мінаретами». Вони відзначаються виразно виявленою гуманістичною спрямованістю, у них викривається бездуховний, розтлінний, огидний світ лицемірства, брехні й святенництва, протиставляють йому тих, хто не хоче далі кривити душею, сміливо виривається з обтяжливих пут.
Твором «нової школи» була новела «У грішний світ» (1904), побудована за принципом антитези: з одного боку, похмурий жіночий монастир, схований серед одвічних борів на дні глибокого міжгір'я, де процвітають садизм і розпуста, рабська праця й приниження людської гідності, а з другого - вільний, «принадний, веселий, у сяйві, як мрія», «грішний світ». І лише на шляху в цей «грішний світ» черниці відчули красу й тепло щирих людських сліз. Смисл твору - в підкресленні духовного прозріння черниць. Новелі властивий глибокий психологічний аналіз, логічна вмотивованість вчинків і подій.
Подібна тема порушується і в оповіданні «Під мінаретами» (1904). Тут зображено два протилежні табори; мулли, дервіші, які стоять на боці релігії і патріархальних звичаїв, і гурток молоді - Рустем та його друзі, що завзято борються проти національної обмеженості. У них підкреслюється потяг до освіти, європейської культури. Оповідання «Під мінаретами» ніби продовжувало розпочату в попередньому творі тему визволення людини. Коцюбинський, змальовуючи засилля ісламу в духовному житті татар, підводив читача до думки про шкідливість для людини забобонів і передсудів, у якій би формі вони не підносилися. Тому й піднімається молодий, енергійний Рустем на важку, але потрібну боротьбу проти всього реакційного в житті й побуті своїх земляків. Ні вигнання з батьківського дому, ні відхід коханої Мір'єм, ні зненависть засліплених людей не заломлюють його волі. Викриваючи темноту своїх співвітчизників, борючись проти тих «холодних, бездушних, проклятих мурів», які прирекли його народ на відсталість і животіння, Рустем вірить у перемогу нового дня. Але це не означає, що Коцюбинський відмовився від героїко-романтичної настроєності попередніх творів. В центрі оповідання - не любов, не особисті татарських дівчат, жінок і чоловіків, а прогресивно-демократичний рух, що вже починав розгортатися серед татар. І саме в зображенні цього руху виявляється те героїко-романтичне начало, яке є і в оповіданні «Дорогою ціною», і в новелі «На камені», і в першій частині «Fata Morgana», хоч його зміст у цих творах різний.
Змальовуючи боротьбу старо-татарської та молодо-татарської партій, письменник приділяє найпильнішу увагу суперечностям у «партії молодих». Якщо купець Джіафер, учитель Абдураїм, аристократ Мустафа, захоплюючись «європейською культурою» і пропагуючи об'єднання усіх національних сил, виступають як буржуазні «культурники», Рустем, головний герой твору, висуває демократичну програму боротьби проти феодалізму, мракобісся та релігійного мусульманського фанатизму, за духовне звільнення трудящих, за єдність усіх народів у боротьбі за соціальні та національні права. Основний конфлікт оповідання - не лише конфлікт між «старими» і «молодими», хоч він набуває надзвичайної гостроти, а й класовий конфлікт всередині «партії молодих». Купець Джіафер радить Рустемові сміятись з муллів, які в мечетях клянуть його перед народом. Але не буржуа Джіафер, а наймит Бекір по-справжньому підтримує Рустема під час поразки. Образ Бекіра виступає як уособлення єдиної соціальної сили, яка може розбити той мур, що став перед героєм оповідання. Якщо демократ Рустем орієнтуватиметься на трудящі маси, він стане справжнім позитивним героєм нового часу - ось та ідея, яку стверджує письменник в оповіданні.
Особливо велике значення для формування світогляду й напряму художньої творчості М.Коцюбинського мала перша російська революція 1905-1907 рр. Це були роки піднесення творчої активності письменника. Основну увагу він звертає на розкриття світобачення у представників різних соціальних прошарків, різних суспільно-політичних груп, що зумовлювало неоднакове сприймання ними подій революції 1905-1907 рр. Це створювало широку панораму народного життя і суспільних настроїв тих років («Сміх», «Він іде!», «Невідомий», «В дорозі», «Persona grata», «Intermezzo», повість «Fata Morgana»).
Привертає увагу насамперед те, як змінюється концепція художнього простору письменника. Село, місцевість, які він малював до того без особливих просторових обмежень, поступаються місцем замкненому, з окресленими кордонами простору. Чи не програмною була в цьому відношенні акварель «На камені»? Невеличке татарське село з своєю географією, скелястою природою, неначе відокремлений острівець, що пливе у безмежному космосі людського буття. Цей острівець - то свій великий неосяжний світ життя, кохання і трагедій. Ще локальніший художній простір у «Цвіті яблуні» - окрема кімната, квартира; «Сміх» - те саме, «Невідомий» - тюремна камера. Замкнувши героя в чотири стіни, письменник вдається до копіткого, мікроскопічного дослідження його душі, внутрішніх порухів, переживань. При цьому, як і раніше, він вибирає ситуацію критичну, а багато в чому й кризову для характеру героя. В такому підході на перший план висуваються проблеми психологічні - сильні емоції, душевні струси, що стають предметом письменницького аналізу. В новелі «Сміх» - це  жах перед чорносотенним погромом, якого очікує адвокат Чубинський, в оповіданні «Він іде!» - страх єврейського населення невеличкого міста перед чорносотенцями. «Невідомий» - навпаки, фанатична впевненість революціонера-терориста в справедливості заподіяного - вбивстві губернатора. В оповіданні «Persona grata» - це жах, який роз'їдає душу ката від послідовного усвідомлення несправедливості чинених ним дій. В «Intermezzo» це глибоке почуття втоми, що охопила всю душу прогресивного художника. «В дорозі» - раптова тиша, що запанувала серед революційного бою, впливає на революціонера Кирила сильніше, ніж будь-який випад противника. Розмаїтість настроїв, переживань творить те загальне полотно, на якому вимальовується суспільно-політична атмосфера років революції.
Першим відгуком Коцюбинського на події, пов'язані з особливостями розвитку революції, стало оповідання «Сміх» (1906). В ньому йдеться про тривожні часи наступу реакції, про кошмари чорносотенних погромів, спрямованих проти всіх тих сил, які брали участь у революційних подіях, про повноту відповідальності інтелігента перед народом. Письменник не дає у названих творах безпосередньої картини погромів, а зосереджує увагу на психологічному стані персонажів, які чекають погрому і, отже, неминучої смерті. Герой оповідання «Сміх» адвокат Чубинський довідується про те, що відбувалося на вулицях міста, від знайомих, які прибігли до нього. Основна ж дія розгортається в його будинку, до якого погромники ще не встигли вдертися. Перенесення центру ваги на внутрішні переживання, психологію, настрої не тільки не знижує, а, навпаки, надзвичайно загострює соціальність зображуваних конфліктів, адже психологічний аналіз був для автора не самоціллю, а засобом глибокого розкриття реальних життєвих обставин.
Ще в оповіданнях «Хо», «Лялечка», «Під мінаретами» Коцюбинський розробляв проблему інтелігенції і народу. Цій темі присвячено й новелу «Сміх». Питання зв'язку, порозуміння демократично настроєної інтелігенції з народом набуло особливої гостроти в період піднесення визвольної боротьби. В інтелігенції і народу був один ворог. Побороти його можна було тільки спільними зусиллями, але породжені століттями експлуатації недовіра і ненависть простолюду до всього, «що паном звалось», не раз ставали серйозною перешкодою на шляху до порозуміння, робили найбільш відсталі елементи міста і села слухняним знаряддям реакції. У тлумаченні складного образу Чубинського немає одностайності. Одні дослідники характеризують адвоката як ліберала-демагога, фальшивого лицеміра, інші - як одного з численних чесних інтелігентів-демократів, які намагалися в революції йти разом з народом, але не могли ще скинути з себе тягаря старих етичних норм і в побуті лишалися людьми морально, а отже, й політичне короткозорими. Отже, твір Коцюбинського як складне художнє явище не піддається однолінійному трактуванню, що є також яскравим свідченням таланту письменника.
Страх і розпач, які охопили Чубинського («Сміх»), виступають не у плані загальнолюдському й біологічному (чекання смерті), а за логікою характеру. Чубинський - це демократично настроєний інтелігент, а не революціонер, що чітко усвідомлює мету і розуміє майбутнє. Трагічність ситуації зумовлена раптовим прозрінням героя. Своєрідний імпульс у «прозрінні» Чубинського - сміх Варвари, що набуває у творі символічного значення. «Сміх» наймички Варвари, яка, не знаючи, що він заробляє на життя розумовою працею, а не зиском, як поміщик або фабрикант, бачить у ньому «пана» і, не розуміючи справжньої суті спрямованих проти передової інтелігенції погромів, радіє з того («...І нехай б'ють... Ха-ха-ха!.. Бо годі панувати...»), змушує Чубинського побігти до кухні. І тут він побачив «те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Ті босі ноги, холодні, червоні, брудні й порепані... як у тварини», «зламану силу, що йшла на других, щоб їм «було добре», відчув невідповідність між тим, що говорив на зборах, змальовуючи «протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, хто мусить її брати». Письменник завершує оповідання своєрідною реабілітацією героя, який визнає права наймички, дивується, чому вона не страйкує, відчиняє віконниці, готовий прийняти кару за те, що мимоволі був спільником панівного класу.
Чубинський не лицемірив, коли на мітингах відстоював права знедоленого люду. Його прізвище недаром «було ненависне поліції», погромники мали за що внести його в список «ворогів уряду». Але до випадку з Варварою він не усвідомлював належним чином, яка глибока прірва відділяє народ від привілейованих станів. Він не помічав бідняцького животіння наймички на власній кухні. Вибухнувши на хвилину-другу страшним сміхом ненависті наймичка знову повертається до своїх справ, знову стає спокійною та врівноваженою, як раніше. Для Чубинського пережите потрясіння стає поворотним моментом, початком душевної перебудови.
У розвитку конфлікту твору, в створенні високої емоційної напруженості неабияку роль відіграє майстерне композиційне розміщення епізодів, організоване за принципом градації. Тривога адвоката за себе і родину, викликана неприхованими погрозами чорносотенців, весь час посилюється. «Вже кілька днів помічав він якихсь непевних людей, що стежили за ним, куди б він не йшов. По ночах біля вікон бовваніли якісь темні фігури і тислись попід паркани, коли на них звертали увагу. А вчора, проходячи по вулиці, виразно почув позад себе лайку, що напевне відносилась до нього. «Оратор, оратор»,— злісно шипів якийсь здоровенний чорний хлоп і блимнув на нього очима, коли він озирнувся». Спочатку повідомлення наймички про якихось людей, що «питали пана», потім розповідь студента Горбачевського про наміри чорносотенців знищити «раторів» та «демократів», доповнена схвильованими словами вчительки про вже здійснювані криваві розправи на вулицях, збуджений крик доктора, якого обурює безпорадність адвоката і йому подібних, напружують дію до краю. Тепер на Чубинського напав ганебний, підлий страх: «...звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів».
В образку «Він іде!» бачимо картину єврейського містечка, охопленого жахом і відчаєм, і лише наприкінці - самих погромників, дії яких залишаються за межами твору.
У новелі «Він іде!», як і в новелі «Сміх», також немає безпосереднього змалювання подій, їх теж бачимо через сприймання і розповіді окремих дійових осіб. Працюючи над твором, письменник послідовно заміняв усі описові моменти («від автора») безпосередньо відтвореними драматичними сценами, «пропущеними» крізь стривожену уяву персонажів. Сліпа Естерка оповідає про погром в Одесі, під час якого були вбиті її сини, і присутні сприймають це як картину сучасного. Для зображення подій не безпосередньо від автора, а «очима персонажів», для відтворення образу або й цілої події через якусь деталь Коцюбинський часто використовує метонімію: «кричали беззубі роти, кричали зморшки мудрості й досвіду, скакали бороди й білі та худі руки». Концентрація епітетів на означення червоного і чорного надає певного звучання всьому оповіданню, передає тривогу, напруження і відчай у серцях персонажів, а разом з тим й емоційну оцінку письменника. У новелі виразно видно, яке велике значення надавав Коцюбинський кольоровим і звуковим елементам у своїх творах - вони не лише створюють необхідний фон зображуваного, а й викликають бажаний настрій у читача.
В образку «Він іде!» виявляється уміння змальовувати масу, народ не як суцільну безлику юрбу, а чітко індивідуалізовану (шохат Абрум, візник Йосель, баба Естерка та ін.). Страх і безпорадність маси конкретизуються новелістом у тонко спостережених подробицях, вихоплених із загальної картини й висунутих на передній план. Це і «розхристана, в одній сорочці жінка, що «притискала до грудей кривий семисвічник із старого срібла», і напівбожевільна дівчина, яка «кидалась поміж люди з тхоревим хутром і всіх благала, щоб заховали», і жахливий танець церковних дзвонів, «червоних дзвонів, що мчать навздогін, б'ють в саме серце, скачуть й регочуть, як божевільні».
Герой етюду «Невідомий» - член терористичної організації. Зробивши героєм твору терориста, письменник прагнув розкрити саме моральний бік справи, оту самовідданість революціонера, який, помиляючись у виборі засобів боротьби, був непохитний у любові до народу і ненависті до його ворогів. Поштовхом до написання твору послужив замах на чернігівського губернатора Хвостова, зроблений на початку 1906 року. Між іншим, імені й прізвища терориста встановити не вдалося, в усіх жандармських і судових справах він значиться як «невідомий». Коцюбинський кількома штрихами пов’язує цю справжню подію із зображеним в етюді вбивством царського сановника. Зокрема, неназваний сатрап наділений деякими рисами зовнішності чернігівського губернатора: «восковий профіль, навислі брови і біла борода».
Етюд побудовано у формі відтворення потоку свідомості засудженого на страту. На перший погляд, це хаотичне переплетення спогадів, вражень, думок, але психологічно воно цілком обґрунтоване. Адже герой надто схвильований, щоб спокійно і послідовно згадувати події свого життя. Звідси - фрагментарність розповіді, уривчастість фрази, емоційна наснаженість мови. Вражає тонкість і майстерність психологічного аналізу, добір найхарактерніших деталей. Замкнений у товщу сірих холодних стін, відгороджений від життя тюремними мурами, приречений на смерть революціонер не думає про передчасний кінець, не хоче слухати сіру і вогку тюремну тишу. Перед його очима пливе бурхлива річка життя. І нікому цього не відняти, адже ж «увесь пишний світ, всі барви, весь рух життя» в ньому самому, в його голові і серці. Позбавлений пера і паперу юнак виливає все бачене й пережите разками думок. Тут і думи про товаришів по боротьбі, і болючий спогад про матір, що латає «свою чорну одежу при світлі лампи», і напівказкове видиво обмерзлих дерев, дрібненьких гіллячок, покритих льодом, якими дзвонить вітер, і мрії про щастя, пересипані найбуденнішими враженнями та спостереженнями. І, звичайно, думки про нього - ненависного всім, з гнітючим восковим профілем і білою бородою, якого мусила знайти і якого знайшла невблаганна помста героя.
Ідейно-художня своєрідність твору «Persona grata» (1907) полягає передусім у тому, що процес народження політичної свідомості навіть у найвідсталіших верствах суспільства під впливом революційних подій переданий письменником через аналіз внутрішнього життя тупого злочинця, убивці, який став «казенним чоловіком», сліпим знаряддям злочинів царизму. Такий вибір сюжету й героя ускладнює завдання письменника, проте водночас і полегшує його здійснення. Якраз незвичайність факту – кат починає відчувати високе благородство своїх жертв – революціонерів – і мерзенність того, «хто каже: хай буде - і так усі роблять, як каже він», підкреслює глибину зрушень, що відбувалися у свідомості людей. Через переживання й уявлення арештанта Лазаря, якого зробили тюремним катом, розкривається політика самодержавства (страти, насильство), при якій поважною особою («Рersona grata») ставав кат. Тонко аналізуючи психологію Лазаря - темної, неосвіченої людини, яку жандарми зробили вбивцею, письменник підкреслює, що він, однак, «кращий за тих, що звеліли вбивати, бо не сокира рубає, а той, хто її держить».
Коцюбинський розкриває прозріння Лазаря, застосовуючи літературну техніку, вироблену в попередніх творах, знаходячи водночас і нові художні розв'язки. Як і в образку «Він іде!», велику роль відіграє окрема портретна деталь - очі та їх вираз. Але виступає вона в новій функції, стаючи збудником думки, імпульсом внутрішньої боротьби в душі ката. Очі повішаних, «погляд, якийсь особливий і незвичайний», залишаються в ньому, як важкий спомин, переслідують його вночі, не дають спокою, бо «з них розпучливим криком кричали смерть і життя». Кату починає здаватись, наче за ним стежать очі тюремника Івана - «підкрадуться стиха, ляжуть на шию або на спину й шукають місця, щоб влізти всередину», і він, розлючений, кричить на нього: «Не дивись на мене! Забери свої очі, чуєш, бо видеру з лоба!» Очі «сміються в Івана під лобом та переказують, що вони бачили» - пробуджену совість. У твір розповідного жанру вривається драматургічний елемент - діалог між Лазарем і тим, хто залишив йому на спомин «великі очі». Сцена «Він і Лазар» сповнена глибокого змісту.
Він: «Приліплю очі на твої груди і буду крутити ними, аж поки не влізуть у серце. Бо ти ще кращий за тих, що тебе спокусили і що звеліли вбивати... Ти темний, ти невидющий, ти, може, з нужди йшов на погане, а вони книги читають, у них достатки».
Лазар: «Ти думаєш - легко мені? Втомився я дуже... душею і тілом. І ссе мене щось коло серця... Не дивися ж на мене... забери очі...». Але той не забрав.
Коцюбинський стверджує життєвість і героїзм усього революційного, що змушує навіть таких, як Лазар, замислюватись над дійсністю, пробуджує у них совість і бажання боротися проти зла. Професія ката зробила Лазаря «поважною особою», «паном». В іншій тюрмі, куди його перевели, для нього виділили окрему камеру з чепурно засланим ліжком, м'яким, правда, обдертим ззаду, кріслом, на стінці приліпили «царський портрет, трохи засиджений мухами». «З того, як оглядали його, ззирались та щось шептались, Лазар виводив, що він не проста особа». Йому для компанії і послуг було виділено два наглядачі - Іван та Каленик, він їв і спав досхочу, пив горілку, грав з наглядачами у карти.
Перша страта дівчини - революціонерки все перевернула в психіці Лазаря. Він, людина незвичайної фізичної сили, щиро вважав, що при страті знадобиться його дужість. І тому, коли несподівано між купою чорних солдатів, попом і наглядачем побачив якесь дівча, то «одвів од нього очі і став шукати іншого - того, для кого зійшлися сі люди й поставили стовп». Та, виявилось, «злочинцем» була саме ця маленька дівчина з ясним, як льон, волоссям. Лазар помітив зразу ж і те, що ніяк не в'язалося зі «злочином» - щирість і відвертість ЇЇ погляду, і запам'ятав, що вона гукнула щось «твердо, голосно, ясно, так наче крикнула чайка», тоді як усі «пани й солдати стояли бліді, винуваті...» А після страти, проведеної наче вві сні, «почув тишу, якусь незвичайну, смертельну тишу, що ссала серце».
Болісне пробудження людського в цій людині, що досі жила інстинктами, відтворено новелістом з винятковою силою художньої психологічної правди. Лазар то став ховати від людей свої руки, став боятися брати ними хліб, бо «він святий», то вчинив справжній розгром у камері, відмовляючись іти вбивати. Прозріння супроводжується шуканням того головного, хто наказує страчувати невинних, чесних людей: «Ну, от смотритель або жандарм - вони ж не самі, хтось є над ними. Так. А у тих старших є знову начальство. А там знову є хтось, хто каже: хай буде - і так усі роблять, як каже він...» Усвідомивши, що зло виходить з одного місця, втілене в комусь одному, пройнявшись бажанням розправитись з ним, Лазар уперше «після утоми і знеохоти, після огиди до своєї роботи - уперше почув... смак душогубства. Почув ненависть у серці і розкіш муки».
Письменник показує масовість кривавих репресій царизму. Лазаря потім часто будили серед ночі, і на свою «роботу» йшов він «байдуже, холодно, без цікавості». Та масові вбивства пробуджують проблиски свідомості навіть у темній голові ката. Це стало виявлятися в його бешкетах, вередуванні і злості, яку він згонив на наглядачах. Проте часом на нього нападав страх. Розкриваючи сум'яття в душі Лазаря, показуючи боротьбу його суперечливих думок, письменник звертається до так званого діалогізованого монологу, коли внутрішня мова ніби розпадається на окремі «голоси». Так відбувається в уяві Лазаря розмова між ним і одним з повішених - тим, що «залишив на спомин великі очі», розмова, яка зробила яснішим злам, що почався у психіці ката. У болісній боротьбі думок, у нічних кошмарних видіннях остаточне слово сказала «та, перша, а русявим волоссям». Кинувши йому пекучі слова докору («За що ти вбив?»), розповівши про себе, «бліде, як хмаринка, дівча немов вгадало його бажання: «А все ж ти кращий за тих, що звеліли вбивати, бо не сокира рубає, а той, хто ЇЇ держить...».
Серед творів 1907 року особливе місце належить оповіданню «В дорозі». Теми інтелігенції, народу в революції з особливою силою захоплюють Коцюбинського. Інтелігенція і народ, завдання митця - під різними кутами зору переломлює письменник ці проблеми в своїх творах, шукаючи несподіваних, психологічних колізій. Інтелігент, людина, що опинилася в світі, де руйнується взаємозв'язок часів, людина пристрасна, віддана боротьбі, але якій ніщо людське не чуже, - такому герою присвячує письменник свої твори. Його скруті, його спробі розібратися в собі й у цілому світі. Типовим оповіданням є «В дорозі». Революціонер Кирило прибуває на явку, де має одержати листа з черговим завданням. Та лист довго не надходить і це вимушене інтермецо раптом збуджує в його душі почуття, що дрімали, припорошені революційними буднями. Двадцять три роки його життя, «подвоєні в тінях на худому обличчі, у зморшці на чолі», немов зреклись своїх прав, зсушили молодість - він знав лише вічне «мусиш», а «краса природи, принадність жінки, чари музики і слова - все се котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі». А тепер, на дозвіллі, всі «звички й потреби молодого життя» вступили раптом у свої права. Душевну кризу героя письменник заховує у пейзаж. Це, власне, не пейзаж, а сама оголена душа Кирила, життя якої відтворено в образах природи. «Несподівано, раптом у чорну тишу щось впало. Живе, веселе і безтурботне. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто в лице. Пронеслось шумом, обмило землю і щезло. А тоді виплив на небо місяць». Ми наче бачимо, як напруження революційної боротьби останніх років під дією природи раптом відступає. «Природа зітхнула повними грудьми, зітхнув і Кирило»,- закінчує пейзаж Коцюбинський. Криза відбулася. Така нова манера письменника: природа перестала бути німим об'єктом замилування, а «заговорила» від імені людини, що її сприймає, знаменувала важливий крок в українському письменстві до розкриття людини і світу як єдності й взаємозалежності. Випереджаючи прозу Гемінгвея, Коцюбинський замінює опис життя його показом у конкретних формах вияву.
Твір побудований за принципом контрасту: вірність революційним ідеалам - і зрадництво, на конфлікті двох світоглядів - революційного і міщанського. Як завжди, письменник іде шляхом найбільшого опору: позитивний герой, професійний революціонер Кирило сам ледве не потрапляє в багно реакції. Письменник відтворює в оповіданні саме цю атмосферу, «густу й своєрідну», «гарячу, тривожну», що вся - «небезпека і боротьба, вічний упад і підйом, розквіт надії й занепад, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки вже полягло...».
Виходячи із специфічних законів психології, законів інерції, письменник пояснює перші хибні кроки героя: Кирило вже не питав про лист, а одержавши його,- не читаючи, поклав у кишеню. Герой віддається радощам життя, і автор, прагнучи підкреслити спокусу звичайного щастя, створює багатобарвні пейзажі, добирає оригінальні тропи.
Письменник навіть настрій спокою, безжурності й відпочинку, що оволодів Кирилом, вважає зрадою. Головним суддею він робить самого Кирила, його совість, уособлену в неназваному, уявному персонажі, який перший кинув йому слово «зрадник». Внутрішній монолог, переданий засобами невласне-прямої мови: «Чорт! Він має право. Право на повне життя... право двадцяти літ... Хто заборонить? Хто може?..» - переростає у своєрідний діалог з тим «хтось», який вперше звинуватив його у «зраді»: «Я», Що так ясно горіло у ньому... палило в полум'ї все особисте, нечисте, звіряче. Але перше змагалось, боролось, хотіло жити, кричало про своє право й тягло до себе».
У дію вступають нові персонажі: «товариш Іван» і «товариш Марія». Вірний життєвій правді, Коцюбинський умотивовує небажання Кирила відвідати колишніх друзів по боротьбі страхом почути від них докір. Але недавні революціонери перетворились на справжнісіньких міщан, байдужих до всього, крім власного спокою та благополуччя. Талант Коцюбинського - сатирика виявляється в характері розкриття образів ренегатів, змальованих із справжнім пафосом нещадного реалізму. Іван «між одною й другою ложкою борщу подавав звістки про страту на смерть», Марія цікавилась деталями, «але все це вмить витісняла турбота, що перепікся пиріг». Читання декадентської літератури, «де кохання гнило як рана, а «я» розцвіталось пишним отруйним цвітом», «служба, телята, символізм і капуста», праця на грядці, де «виднілись тільки їх круглі зади... як емблема спокою»,- ці реалії міщанського животіння викликають у Кирила почуття огиди й протесту. Тепер він знає, що мусить робити.
Так завершується своєрідне «Intermezzo» позитивного героя. Революціонер знову в строю. Задум автора знаходить адекватне вираження у назві новели. Герой пройшов шлях боротьби і самозречення, і на цій важкій дорозі трапилися манівці, що могли б привести на зовсім іншу путь. Але Кирило не схибнув. Досвід боротьби, щирість і критичне ставлення до себе, чесність і спостережливість допомогли йому знову вийти на вірний шлях.
Серед творів малої форми «Intermezzo» посідає особливе місце не лише в творчості М. Коцюбинського, а й у тодішній українській новелістиці в цілому. Уся образна система твору – композиція, чергування внутрішніх ліричних підрозділів, яке передає мінливість настроїв і хід складного психологічного процесу, що відбувається в душі головного героя; взаємодія персонажів: умовно-алегоричних («моя утома», «залізна рука города», «людське горе») і соціальне конкретизованих (передовий митець і «мужик»); картини природи, повні життя і руху; контрасти безжурного, спокійного («кононівського поля») і трагедійного (спомини героя про тих, з яких «витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки») – веде читача до пізнання важливих соціальних істин часу.
Художнє надбання письменника виявляється в тому, що ідея, авторська тенденція самі собою випливають з сюжету, композиції, стилю, – в цьому полягає величезна сила художнього слова, яке, впливаючи на емоції людини, вже незалежно від її волі прищеплює їй певні розуміння, погляди, прагнення. Уже в кращих творах Коцюбинського попередніх періодів відчуваємо цю здатність письменника діяти художнім словом з таким же ефектом, якого найпередовіші соціологи досягають з допомогою наукового аналізу.
Пейзаж поданий через сприйняття героя і побудований на постійній взаємодії відчуттєвих вражень: «тихо пливе блакитними річками льон»; пшениця «біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти»; герой гладить «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі»; вітер набива йому вуха «шматками згуків, покошланим шумом»; його спиняє «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл», і «просто під ноги» лягає «співуча арфа й гуде на всі струни». Картина степу набуває максимальної озвученості там, де з'являється на сцену жайворонок - одна з дійових осіб, зазначених у вступній авторській ремарці: «Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні звуки... Се жайворонки. Се вони, невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може, сміється, а може, зайшлось від плачу». Тут виявляється (загалом характерна для зрілого Коцюбинського) синтетичність у зображенні життєвих явищ, прагнення розширити можливості слова використанням засобів суміжних мистецтв, зокрема музики.
Життя на лоні природи, де «над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум, спокійний, певний у собі, як живчик вічності», заспокоює напружені нерви героя, якого втомило місто. В «Intermezzo» природа виступає як одна з дійових осіб, що рухають розвиток сюжету. Наскрізним образом «Intermezzo» є образ сонця: «Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?» Так пейзаж, ще тісніше, ніж у попередніх творах, пов'язаний з внутрішнім «я» героя, виступаючи в ролі своєрідного персонажа, психологічно вмотивовує наступний акт лірико-епічного твору - повернення героя до лав революційних діячів. Адже та «молода сила», яку відчуває він у природі, те тремтіння життя і велике жадання, клекіт «в соках надії» є поетичним уособленням не лише природи як такої, а й нових, перспективних явищ людського життя XX ст. 
Лірична сповідь героя передає збентеженість його вкрай схвильованої душі, його нервове напруження, що виявляється в різких словах про людину взагалі, у звинуваченні людини за свою втому. Перевтома героя в страшні роки реакції, обурення й жах від людей, що не раз кидали в його серце «як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра», пояснюють його нинішню, висловлену, до того ж, цинічно, байдужість до всього, пов'язаного з людиною, її життям і діяльністю.
«Fata Morgana» (1904-1910 рр.) – один з найвидатніших творів української літератури початку XX ст. У цій повісті Коцюбинський відтворив життя і боротьбу українського селянства напередодні і під час революції 1905 року за соціальні права, за землю й волю, за ліквідацію соціальної нерівності в суспільстві.
Письменник працював над повістю довго і наполегливо. Перша частина твору завершена в 1903 році, друга – в 1910 р.. Коцюбинський мав намір написати й третю частину, але хвороба і передчасна смерть обірвали здійснення його грандіозного плану.
Коцюбинський склав кілька планів твору, написав схему сюжету та конспект першої і другої частин, дав стислу характеристику дійових осіб, зробив замітки для деталізації окремих сцен. Їздив на Волинь, у Конотоп на суд куркулів, які восени 1905 року у селі Вихвостові вбили 15 селян – активних учасників збройного повстання. Зустрічався з родичами розстріляних, розмовляв з багатьма людьми, свідками трагічних подій 1905 року. Все це допомогло майстрові слова показати в повісті героїв тієї боротьби. Автор „Fata Morgana” був кровно зв'язаний з народом, тяжко переживав поразку революції 1905 року, «Образи, створені Коцюбинським, – підкреслює П. Тичина – таку велику життєстверджуючу силу мають, що вони завжди, як тільки ми доторкаємось до них, новим якимсь невиданим іще вогнем спалахують». У творі діє понад двадцять персонажів. Не всі вони відіграють головну роль, але всі вкарбовуються у нашу пам'ять назавжди.
Своєю творчістю Коцюбинський сприяв дальшому розвиткові синтаксису української літературної мови. У повісті «Fata Morgana» письменник користується різними типами речень, різними стилістичними засобами.
Коцюбинський майстерно володіє художніми засобами розкриття психології героїв: внутрішніми монологами, діалогами. Вміє розкрити внутрішній стан героя через зовнішню деталь.
«Не дивлячись на те, – підкреслює П. Тичина – що «Fata Morgana» закінчується картиною поразки селянського повстання, вся річ од початку й до кінця великої віри сповнена, – віри в остаточну над ворогами перемогу».
Повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1911 р.) є одним з найкращих, найбільш вражаючих творів української літератури. Вона занурює нас у чарівний світ гуцульського життя, звичаїв та обрядів, знайомить із міфологією, усіма дивовижними казковими істотами, які за уявленнями верховинців населяли цю частину Карпат. Повість «Тіні забутих предків» змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це – художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини (Буковини), тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України.
Задум повісті у письменника виник у 1910 році, коли він вперше побував на Гуцульщині. У 1911 році, збираючи матеріал для твору, Коцюбинський в листі до Євгена Чикаленка про свої враження писав: «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою».
Письменник бував на полонинах, зустрічався з гуцулами в будні і свята, вивчав їхні звичаї і обряди, легенди й повір'я. Його захопила самобутність і неповторність цієї чарівної вітки на дереві життя українського народу. Крім особистих вражень, працюючи над повістю, Коцюбинський користувався фольклорно-етнографічними збірниками Володимира Гнатюка «Етнографічні збірники», Івана Франка «Гуцульські примівки» та іншими.
Письменник мав великі знання з ботаніки – розпізнавав сорти різних дерев Карпат, види трав, квітів. Він знав назви багатьох гір, речі домашнього побуту гуцулів, особливості їх діалекту.
Письменник прагнув перенести в повість світогляд, повір'я, легенди і побут гуцулів, колорит і запах Карпат. І це йому вдалося якнайкраще. Талант Коцюбинського в цьому творі виявився настільки яскраво, що в читачів складається враження, ніби сам письменник належав до цього чарівного та яскравого світу.
Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти. Іван і Марічка – герої твору – це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.
Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Зокрема, є подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Ідея повісті – гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.
За повістю М. Коцюбинського кінорежисер Сергій Параджанов разом з І. Миколайчуком створив чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.
У листі до дружини від 2 березня 1912 року М. Коцюбинський повідомляє: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити». У цих словах стисло розкрито тему твору, його сюжетну канву.
Поміщик Аркадій Петрович Малина, в маєтку якого протягом двох діб відбуваються описані в новелі події, на словах загравав з селянами, а на ділі виступав заодно з самодержавством. Розвінчування ліберала письменник здійснює сатиричними засобами – показує невідповідність між його добрими словами і підлими вчинками, зображує його паразитичний спосіб життя, зневагу до народу, убогість духовного світу, а головне – боязнь соціальних перетворень, здатність до наймерзенніших вчинків, на союз з найреакційнішими силами.
Сите й розкішне життя, панські звички, манери, примхи – все це зображує письменник-реаліст для якнайповнішого розкриття образу ліберала. У новелі «Коні не винні» Коцюбинський зриває машкару з ліберального панства показує його реакційну суть у часи революції 1905-1907 років. Цей твір – велике досягнення Коцюбинського в жанрі сатирично-психологічної новели.

ВИСЛОВЛЮВАННЯ М.М.КОЦЮБИНСЬКОГО
«Найбільша драма мого життя – це неможливість присвятити себе цілком літературі…».
«Я не вважаю, що конче треба, щоб багато писали критики та історики літератури. Але цікаво було б, щоб так – за півсотні років… після моєї смерті десь написали на шестерінки чи там сторінку, де просто перелічили б, що я зробив і що від мене зосталось у пам'яті. І в чиїй іменно пам'яті. Ну, і коротко сказали б, чи надовго мене вистачить у будучині».
«Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?».
«Я завжди був великим оптимістом і тепер не втратив віри у людей, у перемогу свого світлого над темрявою і злом».
«Дружба має різні прояви, але закон у неї один – вірність».
«Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? може вогні?».

ПИСЬМЕННИКИ ПРО М.М.КОЦЮБИНСЬКОГО
«Коцюбинський… був народжений для краси, для доброго золотого посіву на вселюдському полі».
Михайло Стельмах
Вірив у «величну перемогу живого над мертвими, мудрого і різнобарвного над диким, одноманітним» – і вже цією своєю вірою близький нам, сьогоднішнім.
Михайлина Коцюбинська
«Любов і краса – це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури».
Володимир Гнатюк
«Він, що про все подумав, якось особливо близький до гарного, і в ньому кипить органічна огида до поганого. У нього тонко розвинене естетична чуйність до доброго, він любить добро любов'ю художника, вірить у його непереможну силу, і в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміле культурне значення, історична вартість добра».
Максим Горький
«Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як його серце, мозок і славні ласкаві очі».
Максим Горький
Він ходив полями і гаями,
Він любив, він жив, горів, творив.
М. Рильський (вірш «Коцюбинський»)

БІБЛІОГРАФІЯ ЖИТТЄВОГО ТА ТВОРЧОГО ШЛЯХУ ПИСЬМЕННИКА
Глибше познайомитися з творчістю видатного письменника допоможе література, яка представлена в фонді бібліотеки. Це – твори, вибрані твори, окремі збірки творів М.М. Коцюбинського, література про життєвий та творчий шлях письменника.



Офіційні документи
Про відзначення 150-річчя з дня народження Михайла Коцюбинського: постанова Верховної Ради України № 573-VII від 17 вересня 2013 р. [Електронний ресурс].– Режим доступу: zakon 4. qou. ua (дата звернення 3.02. 2014 р.) – Назва з екрану.

Твори М. М. Коцюбинського
1. Коцюбинський М. М. Твори : в 4-х т. / М. М. Коцюбинський ; вступ. ст.
П. Й. Колесника ; упоряд. та прим. М. С. Грицюти. – К. : Дніпро, 1984-1985.
Т. 1: Повісті та оповідання (1884–1897). 1984 – 365 с. : іл.
Т. 2: Повісті та оповідання (1898–1909). 1984 – 382 с.
Т. 3: Повісті та оповідання (1910-1912). 1985 – 398 с.
Т. 4: Статті та нариси. Вибрані листи. 1985 – 335 с.
2. Коцюбинський М. М. Твори : в 2-х т. / М. М. Коцюбинський ; [упоряд. та прим. М. С. Грицюти ; вступ. ст. Н. Л. Калениченко]. – К. : Наук. думка, 1988.
Т. 1: Повісті та оповідання (1884-1906) / ред. тому М. Т. Яценко. – 1988 – 584 с. : портр.
Т. 2: Повісті та оповідання (1907-1912) Статті та нариси / упоряд. та прим. В. А. Зіпи ; ред. тому Н. Л. Келениченко. – 1988 – 496 с.
3. Коцюбинський М. М. Твори : в 3-х т. / М. М. Коцюбинський ; вступ. ст. Н. Жук, М. Грицюта ; приміт. В. В. Яременка. – К. : Дніпро, 1979.
Т. 1: Оповідання. Повісті (1891-1900). 1979. 317 с. : іл.
Т. 2: Оповідання (1901-1909). 1979. 285с. : іл.
Т. 3: Повісті, оповідання (1910-1912) Статті. Листи. 1979. 375 с. : іл.

Вибрані твори
4. Коцюбинський М. Вибрані твори / М. Коцюбинський ; [упоряд., передм.
та прим. Ю. Кузнецова, Н. Левчик]. – К. : Ґенеза, 2004. – 368 с. : іл.
5. Коцюбинський М. Твори / М. Коцюбинський : пер. І. І . Грубер. – Дніпропетровськ : Січ, 2001. – 295 с.
6. Коцюбинський М. Збірка творів / М. Коцюбинський : [уклад. та передм. Левченко]. – Х. : Прапор, 2008. – 336 с.
7. Коцюбинський М. З глибини : повість. Новели / М. Коцюбинський ; [передм. В. Агеєва]. – К. : Факт, 2005. – 208 с.
8. Коцюбинський М. Листи до Олександри Аплаксіної / М. Коцюбинський. – К., 2008. – 639 с.
9. Коцюбинський М. Хвала життю : новели, повісті / М. Коцюбинський ;[авт. передм. М. Х. Коцюбинська ; худож. Г. В. Якутович]. – К. : Дніпро, 1991. – 427 с.
Література про М. М. Коцюбинського
10. Калениченко Н. Л. Михайло Коцюбинський. Нарис життя і творчості. / Н. Л. Калениченко. – К. : Дніпро, 1984. – 189 с. : іл.
11. Коляда І. А. Михайло Коцюбинський / І. А. Коляда, О. Ю. Кириєнко. – К.: Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с.
12. Колесник П. Й. Коцюбинський – художник слова / П. Й. Колесник. – К. :Дніпро, 1964. – 536 с.
13. Костенко М. О. Художня майстерність Михайла Коцюбинського / М. О.Костенко. – К. : Дніпро, 1969. – 272 с.
14. Коцюбинська М. Листи і люди : роздуми про епістолярну творчість / М.Коцюбинська. – К. : Дух і літера, 2009. – 584 с.
15. Кузнецов Ю. Б. Слідами феї Моргани: вивчення творчості М. М.Коцюбинського в школі : посіб. для вчит. / Ю. Б. Кузнецов, П. І. Орлик. – К. :Рад. шк., 1990. – 208 с.
16. Михайло Коцюбинський. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. – К. : Рад. шк., 1970. – 318 с. : іл.
17. Погрібна Л. Твори М. Коцюбинського на екрані / Л. Погрібна. – К., 1971.– 156 с.
18. Поліщук Я. І ката, і героя він любив… Михайло Коцюбинський : літ. портр. / Я. Поліщук. – К. : Академія, 2010. – 300 с.
19. Шурова Н. "Я весь був як пісня…" Михайло Коцюбинський і музика / Н. Шурова. – К. : Муз. Україна, 1986. – 67 с. : іл.
20. "Я так поріднився з тобою" : (Листи М. Коцюбинського до дружини) / [упоряд. О. Єрмолець]. – К., 2007. – 392 с.

Статті з періодичних видань
21. Балабко О. Острів Капрі: Відкриття Коцюбинського / О. Балабко // Київ. –2006. – № 9. – С. 131–148 ; № 10. – 108–131.
22. Бондаренко Ю. Про першопочатки історії людства у повісті "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського / Ю. Бондаренко // Дивослово. – 2006. – № 12. – С. 4–10.
23. Будугай О. Мотиви гріха й каяття у творах для дітей "Маленький грішник" Михайла Коцюбинського і "Дзиґа" Шолом-Алейхима / О. Будугай //Дивослово. – 2009. – № 12. – С. 48–51.
24. Гурдуз А. Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" і роман К. Гамсуна "Пан" у порівняльно-типологічному висвітленні / А. Гурдуз // Сл. І час. – 2003. – № 11. – С. 40–44.
25. Іванова Н. В. Кохання – це життя чи смерть? : [розроб. уроку] / Н. Іванова// Вивчаємо укр. мову та літ. – 2012. – № 1. – С. 10–15.
26. Калениченко Н. Проза Михайла Коцюбинського і суміжні види мистецтва/ Н. Калениченко // Сл. і час. – 2004. – № 6. – С. 3–9.
27. Квятковський Є. В. Горький і Коцюбинський / Є. В. Квятковський // Укр. мова і літ. в шк. – 1989. – № 9. – С. 15–17.
28. Ковалик Н. Європейський українець – Михайло Коцюбинський : [розроб. уроків] / Н. Ковалик // Укр. мова й літ. в сучасній шк. – 2012. – № 5. – С. 46–52.
29. Коляда І. Національно-культурницька діяльність М. Коцюбинського / І.Коляда // Іст. в сучасній шк. – 2012. – № 3. – С. 25–28.
30. Короїд Т. "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський – дума про добро і зло, любов і ненависть : [розроб. уроку] / Т. Короїд // Укр. мова та літ. – 2012. – № 9. – С. 31–35.
31. Коцюбинський Ю. Чуєш, брате мій! : [Б. Лепкий та М. Коцюбинський] /
Ю. Коцюбинський // Укр. мова і літ. в шк. – 1993. – № 2. – С. 53–55.
32. Леонтович О. "Дорогий, гаряче любий друже…" : [М. Коцюбинський та В.Леонтович] / О. Леонтович // Слово і час. – 2005. – № 8. – С. 66–69.
33. Логвин Г. Михайло Коцюбинський – в школі / Г. Логвин // Укр. мова і літ.в шк. – 2002. – № 2. – С. 20–22.
34. Масенко Л. Шляхетна природа людини. Пам'яті М. Коцюбинського / Л.Масенко // Дивослово. – 2013. – № 1. – С. 59–63.
35. Міхно О. Організація дослідницької діяльності учнів у процесі вивчення новели М. Коцюбинського "Цвіт яблоні" / О. Міхно // Укр. мова й літ. В серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2007. – № 2. – С. 25–31.
36. Небеленчук І. Емоційний діалог як засіб розкриття внутрішнього світу героя у новелі М. Коцюбинського " Intermezzo" / І. Небеленчук // Укр. мова в загальноосвіт. шк. – 2012. – № 1. – С. 6–10.
37. Поліщук. Я. Наслухуючи "музику сфер": поетикальні паралелі творчості Михайла Коцюбинського та Кнута Гамсуна / Я. Поліщук // Сл. і час. – 2010. – № 12. – С. 53–67.
38. Пістун. Н. Ф. Творець краси й добра / Н. Ф. Пістун // Укр. мова і літ. в шк. – 1989. – № 8. – С. 70–73.
39. Соснова В. Імпресіонізм у літературі та художній культурі / В. Соснова, Я. Самохвалова // Дивослово. – 2011. – № 12. – С. 6–11.
40. Шумилова Н. І. Михайло Коцюбинський як мистецький авторитет для ранніх українських модерністів / Н. І. Шумилова // Бібліотечка "Дивослово". – 2012. – № 12. – С. 59–64.



Музеї М. М. Коцюбинського
41. Єременко Н. Оберіг вічного і прекрасного : [Вінниц. літ.-мемор. музей] /Н. Єременко // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 2. – С. 178–181.
42. Коцюбинський І. На Сіверянській, у Коцюбинського : [Чернігів. літ. - мемор. музей] / І. Коцюбинський // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 2. – С. 182–185.
43. Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.vmr.gov.ua (дата звернення 24.03.2014).– Назва з екрану.

Бібліографія праць М.М. Коцюбинського
44. М. М. Коцюбинський 1864-1913 : бібліографічний покажчик статей, рецензій і творів про М. М. Коцюбинського за період з 1/І 1935 по 1/VIII 1940 рр. : склав Д. Чеботарев, за ред. М. Фельдштейна. – Х. : Книжк. палата УРСР, 1940. – 39 с.
45. Співець любові та свободи (до 140-річчя від дня народженнә Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913) : інформ. список л-ри для організаторів дит. читання та вчителів / М-во культури і мистецтв України, Нац. б-ка України для дітей ; [склад. Н. І. Турчин ; ред.: Н. М. Скоромаровська, К. В. Черкаська ; відп. за вип. А. С. Кобзаренко]. – К., 2004. – 19 с.



ВИСНОВКИ
В українській прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. яскраво виділяється могутня постать видатного письменника Михайла Михайловича Коцюбинського, в його творах глибоко правдиво і всебічно відображено цілу епоху боротьби трудящих.
Гармонійне втілення глибоко актуального соціально-політичного змісту в мистецьку яскраву витончену форму, надзвичайно тонкий психологічний аналіз - одна з найхарактерніших ознак художньої майстерності Коцюбинського. Він був новатором у літературі початку ХХ століття. Коцюбинський спирався на факти, відтворюючи сільські настрої, найпотаємніші почування різних класових прошарків селянства. Художня правда створюється уявою митця, його талантом на основі історичної правди. Типовість характерів і обставин, реалізм деталей, революційна романтика в розкритті мрій позитивних героїв, глибоке проникнення в психологію різних класових прошарків, краса образів і багатство мови - такі найхарактерніші риси цього видатних творів Михайла Коцюбинського.



ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

1. Агеєва В.П. Українська імпресіоністична проза. - К., 1994
2. Калениченко Н.Л. Великий сонцепоклонник: Життя і творчість Михайла Коцюбинського. - К., 1967.
3. Колесник П.Й. М. Коцюбинський - художник слова. - К., 1964.
4. Кузнецов Ю.Б., Орлик П. І. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості М.М.Коцюбинського в школі. - К., 1990.
5. Куп'янський Й.Я. Літопис життя і творчості Михайла Коцюбинського. - К., 1965.
6. У вінок Михайлу Коцюбинському: 36. ст. і повідомлень. -К.,1967.
7. Филипович П.П. "Цвіт яблуні" М.Коцюбинського // Филипович П.П. Літ.-крит. ст. - К., 1991.
8. Черненко О. Михайло Коцюбинський - імпресіоніст // Сучасність. -1987.

ІНТЕРНЕТ - РЕСУРСИ
9. Коцюбинський Михайло Михайлович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrlit.org/Kotsiubynskyi_Mykhailo_Mykhailovych/ (дата звернення 8.07.2014). – Назва з екрану.
10. Коцюбинський Михайло Михайлович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrclassic.com.ua/katalog/k/kotsyubinskij-mikhajlo (дата звернення 8.07. 2014 р.). – Назва з екрану.
11. Intermezzo Михайла Коцюбинського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=53&bookid=4 (дата звернення 8.07.2014 р.). – Назва з екрану.




ДОДАТОК № 1.
«Літературі я відданий цілою душею»
Літературознавчо-біографічний екскурс

«На багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі», в місті Вінниці, 17 вересня 1864 року народився Михайло Михайлович Коцюбинський. Батько письменника, дрібний урядовець, не бажаючи терпіти утиски й несправедливості з боку царських чиновників, змушений був часто переїжджати з місця на місце, шукаючи роботу. Разом з ним переїжджала й родина. «Дитячий вік мій (до 7 літ), – згадував Коцюбинський – пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті…»
Тут народилася й розвинулася його велика любов до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти років сам починає творити пісні на взірець народних.
Неабияку роль у розвитку таланту Коцюбинського відіграла його мати, Ликера Максимівна, яка була людиною «з складною, тонкою і глибокою душевною організацією». Як згадує сам письменник, «мати любила мистецтво, зокрема літературу», і цю любов передала й своєму синові. В особі матері він знайшов ніжного друга й доброго літературного порадника.
Початкову освіту Коцюбинський одержав у містечку Бар. Потім навчався в Шаргородському духовному училищі (1876–1880 рр.). Широкі знання з літератури, філософії, природничих наук Коцюбинський здобув самотужки, наполегливою самоосвітою. Серед авторів, твори яких юнак «ковтав десятками», як сам він пише в автобіографічному листі, найбільше враження справили на нього Марко Вовчок і Тарас Шевченко. Вже тоді Коцюбинський почав складати вірші й писати повісті.
Під впливом життя і прочитаних легальних і нелегальних книжок починають формуватися його погляди, виникає захоплення ідеями демократії. Цьому сприяло і кількамісячне перебування Коцюбинського на початку 80-х років у Кам'янці-Подільському, його знайомство з народовольцями. В 1882 році у Вінниці Коцюбинський згуртовує навколо себе передову молодь. Він організовує гурток, учасники якого вели запальні розмови про долю народу.
Початок літературної діяльності Коцюбинського припадає на 80-ті роки. У цей час з-під його пера виходять оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», «21 грудня, на введеніе», «Дядько та тітка” й інші. Від першої проби пера і майже до кінця свого життя Коцюбинський не міг повністю віддатися творчій праці, хоч літературі був «відданий цілою душею».
Вже будучи відомим письменником, він з болем у серці зізнався: «Та найбільша драма мого життя – це неможливість присвятити себе цілком літературі, бо вона... не тільки не забезпечує матеріально, а потребує ще видатків». Молодого митця вабила праця вчителя, яка давала можливість спілкуватися з людьми, поширювати передові ідеї серед народу.
Світлими сторінками життя Коцюбинського була його дружба з І. Франком, з яким він познайомився 1890 року у Львові, особисті контакти в Житомирі з російським прогресивним письменником Г. Мачтетом – автором пісні «Замучен тяжелой неволею» – та багатьма іншими російськими і українськими письменниками.
У 1898 році Коцюбинський оселяється на постійне проживання в Чернігові, звідки була його дружина, Віра Устимівна Дейша. Це була освічена, передова людина, щирий друг і порадник письменника, в його творчих і громадських справах.
У 1899 році виходить у Львові перша збірка оповідань М. Коцюбинського «У путах шайтана», а в 1900 році друга – „По-людському”. На початку XX століття Коцюбинський починає працювати над своїм найкращим твором – „Fata Morgana”, першу частину якого завершує в 1903 році. Цього ж року він створює ліричний цикл у прозі «З глибини», в якому закликає письменників своїм словом сприяти визволенню України з колоніального ярма, «щоб ніхто не спав, щоб усі прокинулись». Автор «Fata Morgana» був одним з організаторів та ідейних наставників прогресивних сил української літератури. У 1903 році він бере участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, яке перетворилося на демонстрацію проти заборони царським урядом української мови. Коцюбинський високо цінив автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки» за реалізм і народність його творів, широке використання фольклору.
На початку XX століття Коцюбинський листується з багатьма російськими і українськими письменниками – Іваном Франком, Панасом Мирним, Іваном Нечуєм-Левицьким, Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Ольгою Кобилянською, Володимиром Короленком. У 1903 році Михайло Михайлович посилає перший том своїх творів А. Чехову, М. Горькому, В. Короленкові.
Коцюбинський бере активну участь у революції 1905–1907 років як громадський діяч і письменник. В епоху реакції, після поразки революції, Коцюбинський продовжує роботу над другою частиною повісті «Fata Morgana», створює новели «Intermezzo», «В дорозі», «Persona grata», «Коні не винні».
Щоб поправити підірване важкими умовами праці здоров'я, на початку 1909 р. Коцюбинський їде на лікування до Італії де за рекомендацією В. Короленка особисто знайомиться з М. Горьким. Обох письменників з першої ж зустрічі зв'язало почуття взаємної поваги й щирої дружби. Пізніше про цей перший приїзд Коцюбинського на о. Капрі Горький згадував: «Він був одним із тих незвичайних людей, що при першій же зустрічі з ними виникає благосне почуття задоволення: саме цю людину ти давно ждав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!»
І справді, Коцюбинський був щирий і простий у взаєминах з людьми, мав лагідний характер, привабливу зовнішність, був людиною, високої культури і незвичайної доброти. На Капрі письменник написав новели «Лист», «Подарунок на іменини», «Коні не винні».
Михайло Коцюбинський мав багато творчих задумів, наполегливо працював, незважаючи на тяжку хворобу серця. У цьому виявлялося почуття його великої відповідальності за долю української літератури. Письменник піклувався про виховання молодих літераторів. У себе на квартирі він проводив літературні суботи, на яких збиралася талановита молодь. Ці суботи відвідували Павло Тичина, Василь Блакитний (Еллінський), які з любов'ю називали Михайла Михайловича своїм літературним учителем. В останні роки свого життя Коцюбинський мріяв написати твори про навіки овіяного славою народного месника Устима Кармелюка, легендарного ватажка опришків Олексу Довбуша.
В 1911–1912 роках письменник кілька разів побував у гуцульському Криварівні, де зустрічався з Іваном Франком, Лесею Українкою, етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком, захопився побутом гуцулів, їх фольклором, чарівною природою Карпат. Все це зумовило появу чудової романтичної повісті «Тіні забутих предків».
У 1912 році хвороба Коцюбинського різко загострилася. 25 квітня 1913 року обірвалося його життя.
Доповнить і розширить уяву про останні роки життя і творчості великого Сонцепоклонника (1908–1913 рр.) реалістичний твір Л. Смілянського написаний на основі дійсних фактів – повість «Михайло Коцюбинський». Це – переконлива художня розповідь про боротьбу Коцюбинського за соціальну актуальність і майстерність української літератури, про його глибоку повагу до Панаса Мирного, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, етнографа і фольклориста Володимира Гнатюка, мужнього охоронця прав знедолених Володимира Короленка та інших прогресивних діячів української і російської культури.
У повісті «Михайло Коцюбинський» відтворено психологію і побут гуцулів, неповторну красу Карпат, атмосферу, в якій народжувався задум, творилися «Тіні забутих предків». Смілянський зумів глибоко проникнути в духовний світ письменника-гуманіста, серце якого було відкрите для людського горя, як квітка для роси.
Глибокою любов'ю до Коцюбинського і його творчості пройняті слова великого майстра української прози Панаса Мирного. У статті «Над розкритою домовиною славетного сина України М. М. Коцюбинського» він писав: «Ще один гіркий посміх лихої долі! Ще безмірно важка втрата на нашій широкій Україні! Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей, їх – добрих і лихих – вчинків!»
Горький прислав з о. Капрі зворушливу телеграму: «Велику людину втратила Україна, – довго й хороше буде вона пам'ятати її добру роботу»


ДОДАТОК № 2.

«Безсмертні твори Михайла Коцюбинського»
(огляд літератури)


Творчість Михайла Коцюбинського – новий вищий етап у розвитку української літератури не тільки за своїм змістом, а й художніми прийомами відображення дійсності.
Кожен справді талановитий художник слова по-своєму відкриває явища дійсності, створює людські характери, а відтак збагачує нас новими думками, почуттями, образами.
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси. Головним полем його письменницької діяльності стає художня проза. Одними з перших були оповідання: «21-го грудня, на введеніє» (1885 р.), «Дядько та тітка» (1885 р.); оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884 р.) – свідчить про свідоме прагнення письменника йти шляхом реалізму й народності.
У середині 90-х років Коцюбинський утверджується на позиціях демократизму, набуває нових ознак і його творчий метод – критичний реалізм. Він, кажучи словами Михайла Стельмаха: «виламується з творчої манери Письменників - побутописців і у своїх творах порушує важливі суспільні теми й розробляє їх по-новому».
Про становлення Коцюбинського як самобутнього майстра художнього слова свідчить оповідання «Ціпов'яз» (1893 р.), в якому відображено зростання сільської буржуазії і обездолення бідноти. Соціальна нерівність ділить людей на два непримиренні табори. Рідні брати Семен і Роман Ворони – головні дійові особи твору, одного роду, та не одного соціального стану.
Нове в художній манері Коцюбинського виявляється у глибокому проникненні в духовний світ героїв, у розкритті їхньої психології. По-новому малює Коцюбинський і картини природи. Вони співзвучні з переживаннями героїв. На початку і в кінці твору сумному настрою Семена відповідає пооране чорне поле.
Помітним явищем на шляху ідейно-творчого зростання Коцюбинського стало й оповідання «Для загального добра» (1895 р.) – твір новаторський за ідейним спрямуванням, принципами змалювання героїв, тематикою. «Оповідання се, – писав І. Франко, – веде нас на грунт новий і досі неторканий нашою белетристикою, малює життя селян, молдаван бессарабських...».
У передгрозові дні революції 1905 року Коцюбинський створює оповідання «Дорогою ціною» (1901 р.). Герої твору Остап і Соломія, які готові дорогою ціною, навіть своїм життям заплатити за волю, є живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності і віри в світле майбутнє. Письменниця Наталія Кобринська в листі до Коцюбинського писала, що «…його Соломія – то джерело під час спеки, то завдаток типу жінок, що вміють боронити себе».
Так підіймався Коцюбинський до вершин художньої творчості, до свого орлиного злету – повісті «Fata Morgana».

FATA MORGANA
«Fata Morgana» (1904-1910 рр.) – один з найвидатніших творів української літератури початку XX ст. У цій повісті Коцюбинський відтворив життя і боротьбу українського селянства напередодні і під час революції 1905 року за соціальні права, за землю й волю, за ліквідацію соціальної нерівності в суспільстві.
Письменник працював над повістю довго і наполегливо. Перша частина твору завершена в 1903 році, друга – в 1910 р.. Коцюбинський мав намір написати й третю частину, але хвороба і передчасна смерть обірвали здійснення його грандіозного плану.
Коцюбинський склав кілька планів твору, написав схему сюжету та конспект першої і другої частин, дав стислу характеристику дійових осіб, зробив замітки для деталізації окремих сцен. Їздив на Волинь, у Конотоп на суд куркулів, які восени 1905 року у селі Вихвостові вбили 15 селян – активних учасників збройного повстання. Зустрічався з родичами розстріляних, розмовляв з багатьма людьми, свідками трагічних подій 1905 року. Все це допомогло майстрові слова показати в повісті героїв тієї боротьби. Автор «Fata Morgana» був кровно зв'язаний з народом, тяжко переживав поразку революції 1905 року, «Образи, створені Коцюбинським, – підкреслює П. Тичина – таку велику життєстверджуючу силу мають, що вони завжди, як тільки ми доторкаємось до них, новим якимсь невиданим іще вогнем спалахують». У творі діє понад двадцять персонажів. Не всі вони відіграють головну роль, але всі вкарбовуються у нашу пам'ять назавжди.
Своєю творчістю Коцюбинський сприяв дальшому розвиткові синтаксису української літературної мови. У повісті «Fata Morgana» письменник користується різними типами речень, різними стилістичними засобами.
Коцюбинський майстерно володіє художніми засобами розкриття психології героїв: внутрішніми монологами, діалогами і полілогами. Вміє розкрити внутрішній стан героя через зовнішню деталь.
«Не дивлячись на те, – підкреслює П. Тичина – що «Fata Morgana» закінчується картиною поразки селянського повстання, вся річ од початку й до кінця великої віри сповнена, – віри в остаточну над ворогами перемогу”.

НОВЕЛИ 1906–1912 РОКІВ
Революція 1905 року вплинула на ідейно-творчий розвиток Коцюбинського. Вона загартувала його волю до боротьби, породила багато літературних задумів.
Свідченням цього є новели письменника 1906–1912 років, скеровані проти наступу реакції, що проявилася в усіх сферах суспільного життя.
Письменник-гуманіст, який мріяв створити літопис добра, в епоху реакції кров'ю свого серця писав літопис народного горя – «Intermezzo», як царські сатрапи мордували і вішали борців за свободу – «Persona grata», «Подарунок на іменини» «Він іде», «В дорозі».
Характерні риси новел Коцюбинського цього періоду – їх політична актуальність і художня довершеність, глибоке проникнення в психологію різних суспільних груп і прошарків, поєднання сатири і лірики, що випливало з ненависті письменника до царату і його слуг та глибокої любові до борців за світлі народні ідеали.

INTERMEZZO
Твір написано 1907 року в часи реакції, коли в середовищі інтелігенції особливо посилилися розклад та занепадництво і з'явилося чимало буржуазно-дворянських письменників - декадентів, які закликали розробляти вічні теми, прикриваючись антинародними гаслами – мистецтво для мистецтва, краса заради краси. Проповідь так званого чистого мистецтва була нічим іншим, як засобом замаскованої боротьби проти визвольного руху трудящих.
«Intermezzo» – пристрасна й гостра відповідь тим, хто прагнув звести літературу до ролі панської забавки, позбавити її великої суспільно-виховної сили. Заголовок новели походить від назви невеликого музичного твору довільної будови, що виконується оркестром між окремими частинами опери.
Коцюбинський переосмислив цей термін і вклав у нього інший зміст. «Intermezzo» у Коцюбинського – це перерва, перепочинок, це час, коли герой набирається сил для нової праці й боротьби. Вражає висока художня майстерність Коцюбинського у змалюванні картин природи, які передаються через тонке спостереження й думки ліричного героя.
Письменник прекрасно передає динамічні пейзажі, в яких гармонійно поєднуються моторні й зорові образи У світі природи ліричний герой особливо любить сонце, яке сіє у його душу золотий засів – любов до життя, людини, свободи. Сонце – традиційний образ волі, нового життя. Морок – символ гніту й насильства. Сонце – бажаний гість ліричного героя. Він збирає його з квіток, з сміху дитини, з очей коханої, творить його подобу в своєму серці і нарікає ідеалом, який йому світить. Новела «Intermezzo” дала Коцюбинському нове ім'я – Сонцепоклонник.
В новелі яскраво виражено ідейно-естетичні погляди М. Коцюбинського. Як влучно відзначив Л. Новиченко, «Intermezzo» займає у творчості Коцюбинського, можливо, таке ж місце, яке ми відводимо Пам'ятникові у творчості Пушкіна, Заповітові в поезії Шевченка, бо в ньому знаходимо уже сильний і яскравий ідейно-естетичний маніфест письменника, висловлення його найзаповітніших поглядів на митця і його ставлення до народу, на мистецтво і його суспільну роль.

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ
Повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1911 р.) є одним з найкращих, найбільш вражаючих творів української літератури. Вона занурює нас у чарівний світ гуцульського життя, звичаїв та обрядів, знайомить із міфологією, усіма дивовижними казковими істотами, які за уявленнями верховинців населяли цю частину Карпат. Повість «Тіні забутих предків» змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це – художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини (Буковини), тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України.
Задум повісті у письменника виник у 1910 році, коли він вперше побував на Гуцульщині. У 1911 році, збираючи матеріал для твору, Коцюбинський в листі до Євгена Чикаленка про свої враження писав: «Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою».
Письменник бував на полонинах, зустрічався з гуцулами в будні і свята, вивчав їхні звичаї і обряди, легенди й повір'я. Його захопила самобутність і неповторність цієї чарівної вітки на дереві життя українського народу. Крім особистих вражень, працюючи над повістю, Коцюбинський користувався фольклорно-етнографічними збірниками Володимира Гнатюка «Етнографічні збірники», Івана Франка «Гуцульські примівки» та іншими.
Письменник мав великі знання з ботаніки – розпізнавав сорти різних дерев Карпат, види трав, квітів. Він знав назви багатьох гір, речі домашнього побуту гуцулів, особливості їх діалекту.
Письменник прагнув перенести в повість світогляд, повір'я, легенди і побут гуцулів, колорит і запах Карпат. І це йому вдалося якнайкраще. Талант Коцюбинського в цьому творі виявився настільки яскраво, що в читачів складається враження, ніби сам письменник належав до цього чарівного та яскравого світу.
Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти. Іван і Марічка – герої твору – це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.
Повість «Тіні забутих предків» має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» Лесі Українки. Зокрема, є подібні риси в образах Івана й Лукаша, Марічки й Мавки. Ідея повісті – гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.
За повістю М. Коцюбинського кінорежисер Сергій Параджанов разом з І. Миколайчуком створив чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.

КОНІ НЕ ВИННІ
У листі до дружини від 2 березня 1912 року М. Коцюбинський повідомляє: «Почав я писати оповідання про такого поміщика, який під час аграрних рухів сам говорив селянам, що земля їхня, а потому зрадів, коли прийшло військо його боронити». У цих словах стисло розкрито тему твору, його сюжетну канву.
Поміщик Аркадій Петрович Малина, в маєтку якого протягом двох діб відбуваються описані в новелі події, на словах загравав з селянами, а на ділі виступав заодно з самодержавством. Розвінчування ліберала письменник здійснює сатиричними засобами – показує невідповідність між його добрими словами і підлими вчинками, зображує його паразитичний спосіб життя, зневагу до народу, убогість духовного світу, а головне – боязнь соціальних перетворень, здатність до наймерзенніших вчинків, на союз з найреакційнішими силами.
Сите й розкішне життя, панські звички, манери, примхи – все це зображує письменник-реаліст для якнайповнішого розкриття образу ліберала. У новелі «Коні не винні» Коцюбинський зриває машкару з ліберального панства показує його реакційну суть у часи революції 1905-1907 років. Цей твір – велике досягнення Коцюбинського в жанрі сатирично-психологічної новели.



ДОДАТОК № 3.
Бліц-вікторини

«Життя і творчість М. Коцюбинського»
1. Місто народження Михайла Коцюбинського. (м. Вінниця)
2. Що змалку полюбляв Михайлик, подорожуючи з сім’єю селами і містами Поділля? (красу природи)
3. Де навчався майбутній письменник після закінчення двокласної школи? (у Шаргорордській духовній школі)
4. Заняття Михайлика, яким він захоплювався у позашкільний час. (малював тушшю портрети)
5. Улюблене заняття Коцюбинського. (читання)
6. У якому році почав друкуватися Коцюбинський? (у 1890 році)
7. За що Михайла Михайловича було заарештовано? (за зв’язок із народовольцями)
8. Скільки мов знав письменник? (дев’ять: українську, російську, польську, французьку, італійську, румунську, татарську, турецьку і циганську)
9. Основне заняття М. Коцюбинського до 1892 року. (учителювання)
10. Місто, в якому митець написав твір «Дорогою ціною». (Чернігів)
11. Російський письменник – друг М. Коцюбинського. (М. Горький)
12. Кому належить фраза: «Коцюбинський розширив обрій української повісті?» (І. Франку)
13. Де працював Михайло Михайлович, перебуваючи у Бессарабії та в Криму? (у філоксерній комісії)
14. З якого твору цитата – «От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер віддай між люди на поневіряння» («Fata Morgana»)
15. З якого твору цитата – «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» («Дорогою ціною»)
16. З якого твору цитата – «На грудях тихо бряжчали мідяні гроші, скинуті добрими душами на перевіз. Під вікнами сумно ридали трембіти» («Тіні забутих предків»)
17. Провідний жанр малої прози Коцюбинського. (соціально-психологічна новела)
18. Де поховано Михайла Михайловича Коцюбинського (на Болдиній горі в Чернігові)

За новелою «Тіні забутих предків»
1. Відвідання якого населеного пункту в 1910 році надихнуло М. Коцюбинського написати твір «Тіні забутих предків»? (Криворівня)
2. Які ворогуючі сім’ї представлені в повісті? (Палійчуки і Гутенюки)
3. Музичний інструмент, на якому грав Іванко? (денцівка)
4. Кому з персонажів належить дана характеристика: здорова дівка, з грубим голосом і воластою шиєю? (Палагна)
5. Музичний інструмент, який сповідував людям про смерть? (трембіта)
6. Про якого героя твору йдеться: «… все плакав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі.» (Іван)
7. Міфічний персонаж, який просить стрічного в танець та роздирає нявки? (Чугайстир)
8. Жанр пісень, які складала і співала Марічка? (Коломийки)
9. Чим під час знайомства з Іванком у відповідь на спричинене зло поділилася Марічка? (цукерок)
10. Хто такий мольфар Юра? (чарівник)
11. Про який куточок України йдеться у повісті? (Гуцульщину)
12. Що стало на заваді коханню Марічки та Івана? (родова ворожнеча)



За новелою «Intermezzo»
1. Чому присвячує автор свій твір? (кононівським полям)
2. Яка незвичайна група дійових осіб присутня в новелі? (невидимі)
3. Як називалися вівчарки, яких зустрів герой? (Трепов, Оверко, Пава)
4. Що символізує образ жайворонка у творі? (творчу наснагу)
5. Серед дійових осіб «Intermezzo» є … (зозуля, жайворонок, три білі вівчарки, ниви, сонце, моя утома, людське горе )
6. Від чого втік герой? (від залізної руки міста)
7. Яке небесне світило зцілило його душу? (сонце)
8. Кому заздрить ліричний герой? (планетам)
9. Яка подія засвідчила, що він уже зцілився? (зустріч із людиною)
10. Визначте жанр твору. (імпресіоністична новела)
11. Чи можна вважати цей твір автобіографічним ? (так)
12. Що означає слово «Intermezzo» у цьому творі? (перерву)


ДОДАТОК № 4
Літературний конкурс на кращого знавця
сюжету повісті «Тіні забутих предків”

Бажаючі прийняти участь у змаганні відповідають на питання:
1. У повісті «Тіні забутих предків» змальовано такий регіон України:
а) Буковина
б) Волинь
в) Гуцульщина
г) Бойківщина
д) Галичина
2. Героями повісті «Тіні забутих предків» є (3 імені)
а) Гриць
б) Анна
в) Іван
г) Марічка
д) Палагна
е) Тетяна
3. Мати Іванова боялася його і одвертала від нього очі, бо:
а) Іван був дуже негарним
б) Іван нагадував їй нелюбого чоловіка
в) хлопчик ображав матір
г) син був дуже хворобливим
д) думала, що він бісове дитя
4. Марічка при першій зустрічі з Іваном:
а) почала битися з ним
б) дражнила його
в) пригостила цукеркою
г) погрожувала покликати старшого брата
д) подарувала йому сопілку
5. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, наче видів, чого не
бачили другі…– таким ставав Іван, коли:
а) бачив Марічку
б) згадував батька
в) розмовляв з матір’ю
г) бував у церкві
д) грав на флоярі
6. Від Миколи Іван почув історію про:
а) Олексу Довбуша
б) Прометея, який подарував людям вогонь
в) створення світу
г) кінець світу
д) золоте руно
7. Щастю Івана і Марічки завадило:
а) соціальна нерівність
б) приватна власність
в) родова ворожнеча
г) нерозділене кохання
д) Іванова зрада
8. Ворожнеча між родом Гутенюків і Палійчуків розпочалася:
а) невідомо чому
б) через землю
в) через овечку
г) через випадкову смерть Іванового брата Олекси
д) через гроші
9. Марічка любила співати:
а) колядки
б) гаївки
в) співанки
г) співомовки
д) веснянки
10. Іван грав на:
а) скрипці
б) цимбалах
в) тулумбасі
г) флоярі
д) трембіті
11. Дізнавшись про смерть Марічки, Іван:
а) почав страшно пити
б) одружився
в) хотів накласти на себе руки
г) пішов у монастир
д) зник на 6 років
12. Палагна пішла ворожити на теплого Юрія, щоб:
а) помститися відьмі Хіврі
б) причарувати мольфара Юру
в) Іван забув Марічку
г) завагітніти
д) примножити своє добро
13. Визнання гуцулами двох творчих начал (чорта і Бога) називається:
а) песимізм
б) месіанізмом
в) дуалізмом
г) пантеїзмом
д) діалектизмом
14. Серед героїв повісті зустрічаються такі міфологічні істоти:
а) щезник
б) русалка
в) чугайстер
г) лісовик
д) водяник
е) нявка
15. Повість «Тіні забутих предків» – це гімн:
а) природі
б) життю
в) людині
г) Карпатам
д) коханню
Хто дав найбільше правильних відповідей переходить у півфінал де повинен озвучити ідею твору (засуджено страшну суперечність між мрією і дійсністю, кричущу недосконалість світу; виголошено палкий заклик боротися за такий устрій життя, де б запанувала гармонія між людиною і суспільством, між мрією і дійсністю; оспівано любов як джерело людської духовності )та відповісти на питання – Як герої новели по-своєму розуміють щастя?
Жюрі визначає переможця керуючись повнотою відповіді та володінням художньої розповіді.


Додаток №5
БІБЛІОДАЙДЖЕСТ
НАШ НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ КОЦЮБИНСЬКИЙ
(до 150 річчя з дня народження)

Михайло Коцюбинський  (1864 — 1913): життя та творчість
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниця в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875-1876) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880). У 1880 р. Михайло Михайлович відправляється в Кам'янець-Подільський, маючи намір вступити до університету. Мрія ця не здійснилася через матеріальні нестатки. На сім'ю спіткало нещастя. Осліпла мати, батько втратив посаду і вже ніколи не зміг дістати роботи. Повернувшись у Вінницю, Михайло Михайлович дає уроки, щоб заробити трохи грошей на підтримку сім'ї, в якій було п'ятеро дітей. Часом він виїжджає в село, щоб навчати панських дітей. Ночами просиджує над книжками.
Наприкінці 80-х років помер батько, і утримання всієї великої родини цілком лягло на плечі письменника. У лютому 1886 р. він їде в с. Михайлівку Ямпільського повіту працювати домашнім учителем, а в 1886 -1889 рр. дає приватні уроки у Вінниці.
У 1890 р. Коцюбинський їде до Львова, знайомиться з західноукраїнськими діячами, зокрема з І.Франком, домовляється про співробітництво у місцевих журналах і газетах («Дзвінок», «Зоря», «Правда», «Буковина»), надсилає туди свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, нариси, переклади. Тут, у дитячому журналі «Дзвінок», вперше був надрукований його вірш «Наша хатка».
У 1891 р. Коцюбинський склав іспит на народного вчителя у Вінницькому реальному училищі і поїхав працювати домашнім вчителем в село Лопатинці. У 90-ті роки він напружено працює, пише вірші («Вечір», «Завидющий брат»), оповідання для дітей («Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник»), науково-популярні статті й дописи, нариси («Життя українців по малих містах», «Вироби селянок з Поділля на виставі в Чикаго»), популярні біографії видатних людей («Нюренберзьке яйце»), перекладає твори Чехова, Гейне, Міцкевича, Ожешко, Достоєвського та ін.
На початку 90-х рр. Коцюбинський стає учасником народницької організації «Братство тарасівців». У червні 1892 р. Коцюбинський виїжджає в Бессарабію, діставши посаду розвідувача з платнею 40 крб. на місяць з помешканням і артільним харчуванням. Разом із братчиками, працюючи у філоксерній комісії, він вів просвітницьку роботу серед селян, працівників комісії. Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Впадає в око широкий тематичний діапазон творів цього циклу, їх прив'язаність до місцевості і середовища, де письменник перебував порівняно недовго, цікаві художні знахідки при відтворенні локального колориту.
Зиму 1894-1895 рр. Коцюбинський провів у Чернігові та Вінниці. У січні 1896 р. він одружився з Вірою Устимівною Дейшею, що стала справжнім товаришем і помічником Коцюбинського, допомагала йому в літературній роботі. Восени 1896 р. письменник тяжко захворів і змушений був у 1897 р. залишити службу в комісії. Він переїздить до Чернігова, де жила дружина, але оскільки його не затвердили на посаді в земстві, їде до Житомира і працює в редакції газети «Волинь» (редагує відділи «Хроніка», «Свет й тени русской жизни»).
Докладніше на: http://studentam.net.ua/content/view/4010/116/
Коротка хронологія життя
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці у сім’ї дрібного службовця. Потяг до художнього слова, до творчості у Коцюбинського виявився дуже рано. Початкову освіту здобув удома.
З 1875 р. навчання в барській початковій школі.
1882 - 1892 рр. – після закінчення Шаргородського духовного училища впродовж десяти років М. Коцюбинський займається репетиторством у сім’ях чиновників у м. Вінниці та навколишніх селах.
В середині 80-х років XIX ст. пише оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», яке через істотні художні прорахунки не було навіть опубліковане. Тільки у 1890 р. у львівському журналі «Дзвінок» побачив світ його вірш «Наша хатка». 1891 р. з’являються дитячі оповідання «Харитя», «Ялинка», що засвідчили народження нового «письменника». З 1892 р. працює у філоксерній партії, яка вела боротьбу з виноградними шкідниками у молдавських селах.
З 1898 р. оселився у Чернігові, влаштувавшись у земській управі.
З 1900 по 1911 р. працював у статистичному бюро губернського земства.
У 1903 р, М. Коцюбинський як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії побував у Полтаві на святі відкриття пам’ятника І. Котляревському. Там зустрівся з Панасом Мирним, М. Старицьким, Лесею Українкою, В. Стефаником, Оленою Пчілкою.
Останні роки життя М. Коцюбинського позначені приятелюванням з Максимом Горьким. Він познайомився з ним в Італії, куди тричі приїздив на лікування.
1910 р. – повертаючись з Італії, заїхав у с. Криворівню, де вивчав побут гуцулів.
25 квітня 1913 р. помер. Похований на Балдіній горі в Чернігові.
Твори Михайла Коцюбинського

Харитя (Лопатинці, 1891)
На віру. Повість (Лопатинці, 1891)
Ялинка (Лопатинці, 1891)
П'ятизлотник (Лопатинці, 1892)
Ціпов'яз (Вінниця, 1893)
Маленький грішник (Вінниця, 1893)
Помстився (Вінниця, 1893)
Хо. Казка (Вінниця, 1894)
На крилах пісні (Вінниця, 1895)
Для загального добра (Вінниця, 1895)
Пе коптьор (Алупка, 1896)
Посол від чорного царя (Вінниця, 1897)
Відьма. (Чернігів, 1898)
В путах шайтана. Нарис (Чернігів, 1899)
По-людському (Чернігів, 1900)
Лялечка. Етюд (1901)
Дорогою ціною (1901)
На камені (Сімеїз, Крим, 1902)
Поєдинок (1902)
Цвіт яблуні. Етюд (1902)
З глибини: Хмари (1903), Утома (1903), Самотній (1904), Сон (1904)
У грішний світ. Новела (1904)
Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Невідомий. Етюд (1907)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Як ми їздили до Криниці (1908)
Дебют (1909)
Fata Morgana (З сільських настроїв) (1 ч. – 1902-1903, 2 ч. - 1910)
Що записано в книгу життя (Чернігів, 1911)
Сон (Чернігів, 1911)
Тіні забутих предків (Чернігів, 1911)
Лист (о. Капрі, 1911)
Подарунок на іменини (о. Капрі, 1912)
Коні не винні (о. Капрі, 1912)
Хвала життю (Чернігів, 1912)
На острові (дата і місце написання твору точно не відомі)
Pack-storm
Нюренберзьке яйце
Ранок у лісі
Сім'я Равлюків

Бібліографія статей
(подано у зворотній хронології)
 2013
Григорчук М. Портрет зі столітньої віддалі [Текст] : (Іще раз про роман Михайла Слабошпицького) / М. Григорчук // Літературна Україна. - 2013. - 30 трав. (№22). - С. 4. Про книгу Михайла Слабошпицького "Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші"
Коцюбинська Н. Сто літ пам'яті [Текст] / Н. Коцюбинська // Літературна Україна. - 2013. - 16 трав. (№20). - С. 1, 2. Він - вишуканий естет і жрець краси, до глибини душі відданий українській літературі
Павленко С. Квіти на могилу Коцюбинського [Текст] / С. Павленко // Голос України. - 2013. - 27 квіт. (№82-83). - С. 9.
У Чернігові письменники, представники влади, громадськості вшанували пам’ять Михайла Коцюбинського. З нагоди 100-річчя від дня його смерті на Болдиній горі біля могили письменника відбувся мітинг-реквієм. Як зазначив у своєму виступі голова облдержадміністрації Володимир Хоменко, саме тут, на чернігівській землі, розквітнув талант майстра художнього слова, який презентував перлину Полісся всьому світові. Настоятель П’ятницької церкви протоієрей отець Мирон відправив заупокійну літію
Скрипник В. Віра Вовк вклонилася пам’яті Михайла Коцюбинського [Текст] / В. Скрипник // Голос України. - 2013. - 27 квіт. (№82-83). - С. 20. Лауреати мистецької премії «Глодоський скарб»-2013 Віра Вовк (Бразилія) та Ліда Палій (Канада) 19 квітня відвідали Вінниччину

2012
Коцюбинський М. На камені [Текст] / М. Коцюбинський // Дніпро. - 2012. - №9. - С. 48-55.
Сапон, Володимир. Класик Коцюбинський і «напівкласик» Тичина? [Текст] = http://www.litgazeta.com.ua/node/2826 / Сапон, Володимир // Українська літературна газета. - 2012. - 24 лют. (№4). - С. 4.
Михайло Коцюбинський і Павло Тичина - класики української літератури, і чернігівці пишаються тим, що вони жили сто років тому у нашому місті. Та однозначне «але» розрізняє їхню творчість. Коцюбинський писав геніальну прозу і пішов із життя ще у неповні п’ятдесят років. Тичині ж принесла славу його перша поетична збірка «Сонячні кларнети» та деякі пізніші вірші і цикли.


2010
Скорик К. Михайло Коцюбинський під мікроскопом професора Ягеллонського університету [Електронний ресурс] = http://www.litgazeta.com.ua/node/436 / К. Скорик // Українська літературна газета. - 2010. - 18 лют. - С.12.
Михайло Коцюбинський був ключовою постаттю національної літератури, одним із тих, хто заклав основи модерної естетики і сформував канон української прози ХХ століття. Однак у багатьох українських вузах і школах досі викладають застарілі оцінні судження щодо його творчості. Тому дослідження професора Ягеллонського університету Ярослава Поліщука відіграє свою роль в модернізації тієї частини історії української літератури, яка стосується творчості цього майстра української прози
Тютюнник Є. Там, де агава, наче цвіт долі... [Текст] / Є. Тютюнник // Урядовий кур'єр. - 2010. - 27 лют.(№38). - С. 11.
Прошкуючи вулицею Михайла Коцюбинського, де на перехресті з однойменним провулком розташований літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського, подумала, що у цьому переліку немає винятків - мій співрозмовник, Ігор Юлійович, - теж Коцюбинський. Він - правнук письменника і директор музею у своєму родовому гнізді та ще й у четвертому коліні. До нього на цій посаді були брат, донька і внук Михайла Михайловича. Ігор Юлійович, творча і віддана своїй справі людина, лауреат літературних премій ім. Дмитра Нитченка (2002 рік) та Олекси Гірника (2004 рік). Не беруся судити, наскільки він подібний до Михайла Михайловича зовнішністю. А от внутрішньо... Вже з перших слів розмови переконуюся: гени є гени

2009
Бородюк Н. Наш неперевершений Коцюбинський [Текст] / Н. Бордюк // Урядовий кур'єр. - 2009. - 17 вер. (№170). - С. 1.
Нині виповнюється 145 років від дня народження Михайла Коцюбинського, який по праву посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Це ще одна нагода привернути увагу до творчої спадщини письменника, перегорнути сторінки його життєвого шляху, подумати про те, що він значить для України. «Світлі прагнення письменника Михайла Коцюбинського, його сподівання свідомого громадянина на побудову кращого суспільного життя та думки про майбутнє України, що знайшли своє втілення в його активній громадянській позиції, передаються іншим поколінням через творчий спадок, - пише очільниця уряду у своєму зверненні до шанувальників літературної творчості письменника. - Хай інтерес до вивчення доробку Михайла Коцюбинського, пізнання глибин психології його творів і образів назавжди залишаються невичерпними джерелами наповнення духовної культури українського народу».
Павлоцький В. «Пришли мені, голубонько, кілька карбованців, щоб не пропасти з голоду», - писав М.Коцюбинський своїй дружині [Текст] / В. Павлоцький // Голос України. - 2009. - 10 черв.(№105). - С. 21.
Хоч як дивно, але за кордоном талант Коцюбинського цінували більше, ніж удома. Мабуть, саме тому «Тіні забутих предків» перетворив на кіношедевр не українець Параджанов. Твори Коцюбинського і досі видають за кордоном, перекладаючи на десятки іноземних мов. Можливо тому, що головна тема письменника - боротьба живої душі людини з конформізмом і пристосуванством - залишаються актуальними донині. Причому глибини знання цієї теми у Михайла Коцюбинського не віднімеш. Адже вся його біографія (як і доля його дітей) може служити своєрідною ілюстрацією одвічної боротьби між прагненням людського духу до досконалості і людського тіла - до ситого і комфортного життя

2008
Мацевко-Бекерська, Лідія. Наративна конфігурація малої прози Михайла Коцюбинського кінця XIX - початку XX ст. [Текст] / Мацевко-Бекерська, Лідія // Дивослово. - 2008. - №12. - С. 37 - 42. Широко вживане тепер літературознавцями поняття наратор зближується то з поняттям оповідач, то з розповідач. Складне переплетіння гострої соціальної і моральної проблематики пов'язане з присутністю гетердієгетичного наратора в оповіданні М.Коцюбинського «По-людському».
Нечаєва П. Листи кохання [Текст]: про одну таємницю з життя українського класика / П. Нечаєва // День. - 2008. - 17 груд.(№230). - С. 7. «Серце моє, моя голубко», - так звертався у листах до своєї коханої Шурочки (Олександри Аплаксіної) Михайло Коцюбинський. Була в житті Коцюбинського таємниця, на розкриття якої наклала заборону не лише тодішня влада, а й молодша донька Михайла Михайловича — Ірина: про стосунки її батька з Олександрою Аплаксіною. Письменник упродовж восьми років палко й ніжно кохав цю жінку, молодшу за нього на 16 років. І її почуття було не менш глибоке й вірне, адже Олександра залишилася самотньою назавжди. На час їхнього роману Коцюбинський мав велику сім’ю — дружину й чотирьох дітей. Він розривався між почуттям любові до Аплаксіної й почуттям обов’язку перед родиною, що, звичайно, вкорочувало віку письменникові. Зустрічі Михайла Михайловича і урочки у провінційному Чернігові були нечасті й майже завжди короткі
Померанцев, Игорь. Моя революционная деятельность в 1968 году [Текст] / Померанцев, Игорь // Иностранная литература. - 2008. - №12. - С. 237 - 241. В 1968 г. Ігор Померанцев був студентом провінційного університету на Україні і прийняв посильну участь у буренних подіях 1968 року в Чехословаччині. Вже тридцять років письменник живе в Празі і не перестає дивуватися містом
Сюндюков І. Ціна прозріння [Текст]: новела Михайла Коцюбинського «Сміх» як художнє пророцтво / І. Сюндюков // День. - 2008. - 11 січ.(№3). - С. 8.

2007
Зґамбаті, Емануела. Італія Михайла Коцюбинського та Лесі Українки [Текст]: два обличчя одного міфу / Зґамбаті, Емануела // Всесвіт. - 2007.- №7-8. - С. 156-167. Про українські переклади творів Р.М.Рільке
Коцюбинська Н. Ще раз про родину Коцюбинських [Текст]: повертаючись до надрукованого / Н. Коцюбинська, О. Єрмоленко // Голос України. - 2007. - 6 жовт.(№180). - С. 12-13. Наукова точка зору на порушені у статті В.Югова питання
Кундивус В. «...Таких, як ми, не буде» [Текст]: дні М.Коцюбинського на Вінниччині / В. Кундивус // Літературна Україна. - 2007. - 1 лист.(№42). - С. 8. Ось уже третій рік поспіль за сприяння Спілки письменників України та місцевої влади радують нас Дні літератури Михайла Коцюбинського на Вінниччині, які стали справжнім святом українського духу
Чебан О. Дім Коцюбинського і тепер гостинний [Текст] / О. Чебан // Урядовий кур'єр. - 2007. - 21 лист.(№218). - С. 8. Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського відзначив свій 80-й день народження
Югов В. Чорне століття роду Коцюбинських [Текст]: літературні нотатки на полях / В. Югов // Голос України. - 2007. - 15 черв.(№104). - С. 20-21. Долі дітей Михайла Коцюбинського
Ярощук С. Імпресіонізм як явище мистецтво [Текст]: Розгляд особливостей стилю в малярстві, українській і європейських літературах / С. Ярощук, Н. Кухарук // Дивослово. - 2007. - №11. - С.12-16. Ознайомити учнів з особливостями імпресіонізму як напряму в мистецтві та його ознаками в живопису й літературі

2006
Бондаренко, Ю. Про першопочатки історії людства у повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського [Текст]: розвиток історичної свідомості школярів засобами літератури / Ю. Бондаренко // Дивослово. - 2006.- №12. - С. 4-10
2005
Панченко, В. «Мені краще бути самотнім...» [Текст]: Михайло Коцюбинський у листуванні з дружиною / В. Панченко // День. - 2005.- 26 листоп.(№219). - С. 7. - Початок. Закінчення див. «День» від 3 грудня, № 219, ст. 7.Балабко, О. Острів Капрі [Текст]: відкриття Коцюбинського / О. Балабко // Вечірній Київ. - 2005 .- 12 січ.(№4). - С.13.

2004
Піддубняк О. Тернистим шляхом [Текст]: до історії ювілейного видання у 1929 р. повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» / О. Піддубняк // Дзвін. - 2004. - №11-12. - С.150-162.



Твори Михайла Коцюбинського із фондів МСМБ «Молода гвардія»

М. Коцюбинський. «Intermezzo».
Коцюбинський, Михайло Михайлович. Твори в чотирьох томах [Текст] / Коцюбинський, Михайло Михайлович; Вступн. стаття П.Й.Колесника; Упор. та прим. М.С.Грицюти. - К.: Дніпро, 1984-1985.
Т.1: Повісті та оповідання (1884-1897). 1984 - 365 с.: іл.
Т.2: Повісті та оповідання (1898-1909). 1984. - 382 с. : іл.
Т.3: Повісті та оповідання (1910-1912). 1985. - 398 с. : іл.
Т.4: Статті та нариси. Вибрані листи. 1985. - 335 с. : іл.

Intermezzo; Тіні забутих предків [Текст]: посібник / Коцюбинський, Михайло ; Авт.-уклад. В.О.Казакова. - Х. : Ранок, 2001. - 48 с

Fata Morgana: З сільських настроїв [Текст]: повість / Коцюбинський, Михайло Михайлович; Худож. М.А.Стороженко. - К.: Видавництво художньої літератури Дніпро, 1977. - 136 с

Дорогою ціною [Текст]: оповідання / Коцюбинський, Михайло Михайлович ; Упорядк. текстів, передм., підгот. комент., прим. та навч. - метод. матеріалів І.Андрусяка. - К. : Школа, 2006.
Вибрані твори [Текст] / Коцюбинський, Михайло Михайлович ; Худож. С.Ф.Адамович. - К. : Дніпро, 1974. - 480 с
Коні не винні [Текст]: повість, оповідання, нариси, новели / Коцюбинський, Михайло Михайлович; Худож. А.Ленчик. - Харків: Фоліо, 2006. - 316 с. - (Українська класика).
Избранное [Текст] / Коцюбинский, Михайло Михайлович ; Пер. с укр.; Предисл. и прим. Н.Л.Калиниченко. - К. : Дніпро, 1988. - 333 с. : іл. - Михайло Коцюбинский: с.5; Примечание: с.326.
Подарунок на іменини [Текст]: оповідання, новели, повісті: Для серед. та ст. шкільн. віку / Коцюбинський, Михайло Михайлович ; Упорядк. та післям. М.С.Грицюка; Худож. І.Н.Філонов, В.А.Євдокименко, Г.В.Якутович, М.А.Стороженко. - К. : Веселка, 1989. - 335 с. : іл. - Зачарований красою: с.320. - (В пер.) 1-30.
Тіні забутіх предків [Текст]: повiсть та оповiдання: Для ст. шкiльн. вiку / Коцюбинський, Михайло Михайлович; Худож. ред. Л.П.Ішуткіна. - Одеса : Два слони, 1996. - 80 с
Твори [Текст] / Коцюбинський, Михайло Михайлович ; Вступ. ст. І.Р.Семенчука; Худож. Д.Д.Грибов, І.Н.Філонов. - К. : Молодь, 1966. - 430 с.
Ялинка [Текст]: повісті, оповідання, казки / Коцюбинський, Михайло ; Упорядкув. і передм. Л.Ліщинської. - К. : Школа, 2006. - 240 с

Література про життя та творчість

Михайло Коцюбинський - письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав… Уся його проза, попри соціально загострені драматизм і трагізм, - це світлий, відкритий простір для душі й духу.
О. Логвиненко

Борщевський В.М. Вивчення творчості Михайла Коцюбинського в школі [Текст]: посібник для вчителів / В. М. Борщевський. - К.: Радянська школа, 1975. - 199 с
Грицюта М. Михайло Коцюбинський [Текст]: літературний портрет / М. Грицюта. - К.: Держлітвидав, 1958. - 118 с.
Дорошенко К.П. Мова і стиль повісті "Фата Моргана" М.Коцюбинського [Текст]: стенограма лекції / К. П. Дорошенко. - К. : Т-во для поширення політичних та наукових знань, 1951. - 48 с.

Иванов Л. Михаил Коцюбинский [Текст]: критико-биографический очерк / Л. Иванов. - К.: Гослитиздат, 1956. - 184 с.

Калиниченко Н.Л. Михайло Коцюбинський [Текст]: нарис життя і творчості / Н. Л. Калиниченко. - К.: Дніпро, 1984. - 189 с.

Костенко М.О. Художня майстерність Михайла Коцюбинського [Текст] / М. О. Костенко. - 2-е вид., доп. - К.: Радянська школа, 1969. - 272 с.

Коцюбинська-Єфіменко З.Х. Михайло Коцюбинський [Текст] / З. Х. Коцюбинська-Єфіменко. - К.: Держлітвидав, 1955. - 288 с.

Коцюбинська, Михайлина. Мої обрії [Текст]. Т. 1 / Коцюбинська, Михайлина. - К.: Дух і літера, 2004. - 336 с

Кузнецов Ю.Б. Слідами феї Моргани [Текст]:вивчення творчості М.М.Коцюбинського в школі: Посібник для вчителя / Ю.Б.Кузнецов, П.І.Орлик. -К: Радянська школа, 1990. - 208 с.

Міщенко Д. Розвиток реалізму в творчості М.Коцюбинського [Текст] / Д. Міщенко. - К.: Держлітвидав, 1957. - 179 с.

Михайло Коцюбинський [Текст]: життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах: Альбом / Упоряд. М.М.Потупейка, Л.Є.Прокопенка; Вступна стаття і додатки М.М.Потупейка. - К.: Радянська школа, 1970. - 320 с

Музей М.М.Коцюбинського в Чернігові [Текст]: фотоальбом / Уклад. І.М.Коцюбинська; Парал. укр., рос., англ. - К.: Мистецтво, 1978. - 94 с.

Потупейко М. Михайло Коцюбинський [Текст]: ранній період життя і творчості / М. Потупейко. - К. : Радянський письменник, 1964. - 184 с
Хінкулов Л. Письменник жив у Києві [Текст]: літературно-критичні розповіді / Л. Хінкулов. - К. : Дніпро, 1982. - 350 с.

Шева О. «Fata Morgana» М.М.Коцюбинського [Текст]: джерела та творча історія / О. Шева. - К.: Держлітвидав, 1956. - 100 с.



Фільмографія


Гра долі [Оптичний диск]: серіал документальних фільмів. Збірка №2 : Українські літератори кінець ХІХ - початок ХХ ст. / Автори сценарію Н. Сопіт, В. Вітер, В. Образ та ін., ведуча Н. Сопіт. - К. : ВІАТЕЛ, 2005.

Параджанов С. Тіні забутих предків [Кінофільм] http://www.youtube.com/watch?v=rcKmS7XeQUs:
Художній фільм за мотивами твору М. Коцюбинського / Реж. Сергій Параджанов, Сценаристи: Сергій Параджанов, Іван Чендей, Операт. Юрій Іллєнко, Композит. Мирослав Скорик, Худ. Михайло Раковський, Георгій Якутович. Актори: Іван Миколайчук, Ігор Дзюра, Лариса Кадочникова, Тетяна Бестаєва, Валентина Глінько, Спартак Багашвілі, Микола Гринько, Леонід Єнгібаров, Ніна Алісова, Олександр Гай, Неоніла Гнеповська, Олександр Райданов, Станіслав Пазенко. . – К.: Кіностудія ім. О.Довженко, 1964. – 1год. 31хв.
Екранізація однойменної повісті українського класика XIX століття Михайла Коцюбинського.
Десятки років ворогували два гуцульських роди - Палійчуки та Гутенюки. Але сталося так, що покохав Іван Палійчук красуню із ворожого роду – Марічку ...



Вшанування пам’яті

Пам’ятники Коцюбинському

      
               У Чернігові                                        У Вінниці

Ювілейна монета


Присвячена 140-річчю від дня народження талановитого українського письменника і суспільного діяча Михайла Коцюбинського (1864–1913). Випущена НБУ
Інтернет – ресурси
http://www.day.kiev.ua – сайт газети «День»
http://www.ukurier.gov.ua – сайт  газети «Урядовий кур’єр»
http://www.dt.ua – сайт тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.umoloda.kiev.ua – сайт газети «Україна молода»
http://kreschatic.kiev.ua – сайт газети «Хрещатик»
http://www.golos.com.ua – сайт газети «Голос України»
http://www.eveningkiev.com/ – сайт газети Вечірній Київ
http://www.silskivisti.kiev.ua – сайт газети „Сільські вісті”
http://fb2.booksgid.com/content/29/mihaylo-kocyubinskiy-dorogoyu-cnoyu-zbrka-opovdan/1.html - online книги Коцюбинського
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/kocubinsky1.html М.Коцюбинський
http://www.youtube.com/watch?v=bc1sMKRjUVU  «Дорогою ціною» в театральній постановці
http://greatukrainians.com.ua/print/country/ukraine/314.html Коцюбинський Михайло
http://www.ukrlit.vn.ua/biography/kocubinsky1.html Михайло Коцюбинський
http://www.ukrlitzno.com.ua/mixajlo-kocyubinskij-biografiya-skorocheno/  Михайло Коцюбинський
http://schoollit.com.ua/biografiya-mixajla-kocyubinskogo/  М.Коцюбинський
http://litplayer.com.ua/authors/kotsyubynskyi Твори Коцюбинського на аудіо бібліотеці litplayer
http://www.gorod.cn.ua/print/city_674.html Слід в історії. НЕЗНАНИЙ КОЦЮБИНСЬКИЙ
http://bibl-kotsubynskogo.edukit.cn.ua/podii_1/vechir_pamyati_talant_osvyachenij_lyudyanistyu_do_100-richchya_vid_dnya_smerti_mihajla_mihajlovicha_kocyubinsjkogo/ Вечір пам’яті Коцюбинського
http://chodtrk.com.ua/?p=9245  До 100-річчя від дня смерті Михайла Коцюбинського